Гуманний суд

 

Безпідставно вирок  судді  в котрий раз  читають,

Кайданки Стерненку на руки чіпляють,

До тюрми Одеської  чорним  ходом доставляють,

За що українців миттю озлобляють.

 

Чорним ходом його відводили ,

Щоби поліцаїв люди не кривдили.

Гучно  гасла під  судом лунали,

Долю суддів , прокурорів тяжко проклинали.

 

Вже повсюди лозунги  гукають,

Українці волю, Стерненку благають,

Президенту до Ростова  виїздити ,

Винедиктову  в Україні не лишити.

 

То не сцена , а державна зрада,

Гучно  скандували, що скрізь править клоунада,

 Суд зелиний засуджає

Чорт  до тюрми закидає .

 

Політичних  в’язнів по тюрмах кидають,

Активістів у підозрах  і досі тримають,

Антоненку підозри  пришивають,

А злочинців України до влади стягають.

 

 

Влади , правосуддя  ту уже немає,

На протестах сотні , тисячами кожен з них гукає,

І в знак  непокори фаєрами,

Та петардами генпрокурора закидали.

 

Знайте проросійські сили,

Що Вас будуть зневажати,

І в  мільйони протести зростати,

Щоби нечисть з України чим скоріше гнати.

Життя не вічне

 

Бог душу твою з землею розлучає ,

Він про статки твої земні  не питає,

І  брати  майно  з собою  не дозволяє,

Там  надбаному злу місця   немає.

 

Земля твоє лиш тіло забирає,

Твої  гріхи наземні всі лишає,

Тобою  нажите у порох все стирає,

Твоєму злу  прощення  уже  немає.

 

Земне життя старайся  так  прожити,

Щоб добре  славо після себе залишити,

І місця  ненависті тут не мати,

Бо час  прийде за все  відповідати.

 

Старайся  час відведений  так жити,

Щоби  нащадкам впевнено  служити,

Тримайся віри, добра і правди,

 Щоб не лишилось   сорому і кривди.

 

Герой не той, що  править, кривдить і гуляє,

В гріхах живе і долю в  інших забирає,

А той що з чистою душею,

На той світ йде і легко помирає.

 

 

Це  кожен з нас повинен знати,

Що час завжди прийде розплати,

Може не вам,  то ваші діти,

В гріхах повік будуть сидіти.

 

Твоє життя неначе дерево у полі,

Плоди давало і завмирало,

Весною знову зацвітало,

З роками висохло і назавжди  пропало.  

На порозі вже весна

 

Хоч в календарі і ще зима,

А на дворі вже весна.

Сонце зранку пробуджає

І теплом всіх  зігріває.

 

На полях  потоки  гуркотять ,

Поміж трав старих  біжать,

І до річки поспішають

Вони разом весну  зустрічають.

 

Свіча вже криги віднесла,

Почувши промені тепла,

Бурхливо хвилями гойдає,

Водяні  потоки обнімає.

 

Миттю  всі  дерева стрепенулись

І від раннього тепла  учулись.

На деревах  бруньки розпускають

І тепло весняне зустрічають.

 

Зима   весні кричить ще гордовито,

Білою ковдрою буде все вкрито,

Бо кілька днів в календарі я маю,

Мороз і холод  на землю  посилаю.

 

 

Та сонечко  зимі не поступає,

Тепло з висот  на землю посилає,

Кругом пташки пісень  співають,

Під сонячним промінням весело стрибають.

27 02 2021

Огляд конкурс духовної пісні 2016 народний колектив Барви Прикарпаття

Ти моя Україно

Роки десятками і сотнями  спливають,

Жорстокість московитів  українці добре знають

І спадщину батьків не забувають,

Про біль і горе рідних пам’ятають. 

 

Вони і досі  плюндрують   Україну,

Народ І мову,  і свободу,

Море горя і сліз у кожному  дому,

За все що любе нашому народу.

 

За пісню, за гімн ,за неньку Україну,

За  правду, за історію українського народу

У роки  НКВД   приходу,

Їх масовий терор неповинного народу.

 

За права українців , за долю народу,

У карцери  кидали, за те, що  українцями їх звали,

Били, залізом пекли  й катували,

По коліна у холодній  воді сутками тримали .

 

Та цього, їм було мало , в голоді  і в  холоді

По п’ять діб  їх тримали,

Неповинні тіла криси   їх  терзали, бездиханне тіло,

На підлогу кидали, щоби кров’ю обливало.

 

 

Водою зливали І допити знову тривали,

Скаженіли і кричали,

На коліна всіх поклали,

Щоби  батьком москаля  назвали.

 

Щоби неньку   Україну  ворогам продали,

Із рідних домівок і рідної хати,

На чужину посилали, щоб там умирали.

Про дорогу на зад забували.

 

Українців  катували в товарняк  саджали ,

І на завжди до Сибіру  відправляли,

Щоб додому більш  не вертали,

А на їхніх землях самі  панували.

 

Школи, церкви закривали,

Вчителів , священиків убивали ,

Москальської мови всіх навчали,

Щоби  малоросами всі  стали.

 

Та українців ,  вони не зламали.

Україна,  як держава все таки повстала,

Свою силу, свою правду ,

Всьому світу, про себе сказала.  

Майдан

 

Газета   «Свіча»   № 10  ( 2151)  від 07.03.2014 року

Сині хмари над землею,

Густо розплилися.

І до рідної столиці

Українці подалися.

 

У столиці, на Майдані,

Людей розганяють,

Але щирим українцям

Віру не зламають.

 

Б’ють , катують, убивають,

Люди пропадають.

Але всіх нас українців,

Беркут не зламає.

 

Брати , сестри наші рідні.

Станьте всі горою,

Верніть славу Україні,

Свободу і волю.

 

Поважайте мови різні.

За руки візьміться.

Схід і захід України

Навіки зв’яжіться .

 

Ми нікому не дамо

Нами зневажити,

Бо достойні ми самі

Неньку захищати.

Автор Іван Проців

Оберег любові

 

Любіть і  цінуйте ви все,

Що від Божої Матері йде,

День прожитий у цілій добі

І стане спокійно вночі.

 

Не лукавте того, що немає,

Коли в Божий день сонечко сяє,

І мати з дитям у садочку гуляє,

Квіточки зриває у віночок вкладає.

 

Коли горе, чи біда у  подвір’я  прийде,

Божа Мати на поміч прийде.

Вона приголубить в обійми візьме,

Своєю любов’ю зігріє тебе.

Засніжило

 

Снігова хурделиця  кружляє,

Стежки снігом замітає,

Про поля, ліси не забуває,

Всі кущі й дерева одягає.

 

Дітвора зимі  радіє,

Сніжки ліпить і кидає,

З горба  до низу  з’їжджає,

По коліна у снігах блукає.

 

Щічки їхні червоніють,

Свої ручки в рукавичках гріють,

І на гору поспішають,

Друзів своїх доганяють.

 

І несуться всі юрбою,

Річкою твердою , льодяною,

Річку льодом затягає,

І води ніде не має.

 

Мороз тисне аж скрипить,

Під ногами скрізь рипить,

Всі дерева аж тріщать,

А на дубі листки жовті шелестять.

Лютий 2021р.

В гостях у бойків село Новошин Вигодської ОТГ (народний колектив Барви ПРикарпаття

Смерть сина

 

Домовину занесли в хатину,

Мати закричала сину,

Ручками обняла ,

На коліна впала

І гірко ридала.

Любий сину тебе народила,

Повивала, колихала

Щоб сьогодні твої руки

На грудях лежали ,

Твою долю гіркі сльози

Тебе омивали.

Мати  плаче і ридає

Сина умовляє,

Встань синочку,

Візьми вишиту сорочку,

Обніми свою дівчину,

Жити тобі треба сину,

А я ляжу в домовину,

Краще я спочину.

В лютневі дні

Незабаром вже весна,

Лютий шле ще холода,

Заглядає у всі щілини,

Засилає хуртовини.

Вередує скрізь зима,

Примхи шле свої вона.

Злі морозяні ще дні,

Сонце гріє у дворі,

А весна стоїть в  тіні,

І  промінця  сонця

Шле землі,

Топить хмари снігові.

Прокинься сину

 

Страшно нині , син у домовині,

Стоїть мати у чорній хустині,

Очі в неї сльозами умиті,

Біля сина  на  могилі ,

В нашій рідній Україні.

 

Любий сину! За народ і неньку

Ти віддав своє серденько.

Мати плаче і ридає

Той день клятий проклинає

Коли москаль сина   убиває.

 

Вона молить , Бога просить,

Її  сина живим повернути,

Рани серця в мами заживити ,

Бо не зможе з тяжким  болем жити,

Щоб за свого сина, москалів убити.

Встань сину

 

Рідний сину, чом лежиш у домовині,

Чи  то сину, є моя провина,

Що прийшла у нашу хату,

Біда чорна й посмутила всю твою родину.

 

Важко нам забути сину  ту годину,

Як поїхав захищати рідну серцю Україну,

Бо глузують руські ублюдки  й нині,

Що сиділи в норах по всій Україні.

 

Час жорстокий і злиденний влада тут будує,

Всіх  Героїв , їх рідних в Україні  часто ігнорує.

Життя своє ви віддали , щоб ми  в мирі проживали,

Щоб  біда і горе повз нас проповзали.

 

Та я твердо  вірю сину  , що любив ти Батьківщину,

Що час правди  в Україні   швидко настане,

Коли москаль перед  всіма нами,

На коліна перед Божим  судом стане.