Бородянка

Жахіття московської орди,

У місто Бородянку принесли:

Замість будинків, лишень руїни,

І жодної немає тут родини,

Лиш слід московської тварини.

 

Десятки  років промайнули,

Та  дух московії, тут не забули,

Як у  Сибір українців  відправляли,

І тюрми ними заповняли,

І награбоване , для себе  забирали.

 

І вже Московія  ізгоєм світу стала,

За злочини  в Україні , які вчиняла,

Людські насильства,

Депортацію , убивства і терор,

І кілька  тисячний голодомор.

Березень 2022 

Ірпінь

 

Бронежилет солдат знімає,

В евакуації людям допомагає,

Мале дитя у матері, він забирає,

Його бронежилетом  огортає,

До себе ніжно притуляє.

 

І поруч них снаряд зриває,

А  мати з старшим сином поспішає,

Та сил у неї, вже не має,

Ірпінь у полум’ї згорає,

І чорним димом небо затягає.

 

Миттєво зривом заглушило,

Солдату України,  ноги підкосило.

Дитя із рук він  не пускає,

Кров із потом на обличчі,

Йому вже очі заливає.

 

Біль серця й душу розриває,

Війна рашистів  не стихає,

Солдат дитя собою  накриває,

Дорогу в новий світ,

Своїм життям, він  відкриває.

 

 

 

Велике лихо принесла  війна ,

Все в попіл й дим,

Згортає орківська  орда,

Та Україна вічна і  міцна,

Здолає ворога  вона .

Квітень 2022

Сумний час

 

В хаті стіни онімили ,

Як не добра звістка,

У родину України,

Із війни прибула,

Мати  діток, ніжно  пригортала,

Гіркі сльози проливала,

На коліна впала,

Господа благала,

«Чом така жорстока кара,

На родину впала?».

Бога день і ніч молила,

Щоб війна скінчилась,

Щоби москалі здихали,

Українцям , життя не забрали.

За упокій свічку ,

Мати  запалила ,

Раптом сивина їй голову накрила,

Коли звістка із війни прибула.

Мати, дочки платки чорні надівають,

Стрічки чорні скрізь звисають.

У родині в Україні

Дні жалобні наступають.

І Героя України

Із російсько-української війни чекають.

Воїн їх не вмер, і не вмре ніколи,

Він завжди  буде жити,

Прикладом майбутнього служити.

Квітень 2022

Озвірілий рашист

 

І гість не проханий зайшов у хату,

У ту російсько-українську,

Війну прокляту,

Рашист не званий і не жданий

Не проханий , скажений.

 

Вони  майно, в людей все забирали,

В Ростов на рашу  відправляли,

Дітей нещадно убивали,

Жінок, дівчат  свідомо,

Неначе звірі згвалтували.

 

Калік, убогих добивали,

Підвали з дітьми і матерями закривали,

І мінами зривали, кого в полон узяли,

Документи в них  забрали, а їх,

На Сахалін, щоб до дому не вертали.

 

Та знай московський кате,

Твій рід  добра  не буде знати,

Його прокляла українська мати ,

За  злочини учинені тобою,

За жертви скоєне рашистською ордою.

 

Рашизм

 

Три десятки днів пройшли,

А по заду, жахи

Російсько-української війни,

Залишились у містах  руїни,

Покидають їх  родини України.

 

Немічних з будинків витягають,

У місця безпечні відправляють,

Та не всі з них виживають,

Бомби й нині прилітають,

Життя людські забирають.

 

Війна – великий страх в очах,

У матері – мала  дитина на руках,

Вже немає вона хати,

І несе родинні  втрати,

Мати – спішить дитя своє  спасати.

 

Рашизм - без хліба  і води лишає,

У блокаді українців він тримає,

До покори заставляє,

Руський мір прийняти,

Підданим рашизму стати.

 

Вбивча рашитська війна,

Біль, сум українцям принесла,

Світ  проти  себе підняла,

Ізгоєм, серед країн  стала,

За те, що війну в Україні почала.

Березень 2022

Остання путь військового ВІталія Бондарука

 

    На дворі двадцять  сьоме березня, справжня пора року весни. Для мешканців села Княжолука, надто важкий день – день великого посту , який зливається з днем  скорботи за втратою військового Віталія Бондарука. Віталій – Герой Війни України, загинув під час участі в російсько-українській війні під Києвом.

    На подвір’ї родини Марії та Анатолія Бондаруків  сумно і дуже людно. Втрата їхнього сина – це втрата сина всієї України. Біль родини прийшли розділити  понад дві тисячі людей та провести  військового Віталія в останню путь .  Участь в похоронній церемонії взяли родина, місцеві жителі та жителі Долинщини,  військові , священослужитилі  храмів  Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці  ПЦУ – протоієрей Олег Фесняк, храму Дмитрія УГКЦ – отець Ігор  Ліпчанський, священослужителі  Гошівського монастиря та священослужителі  деканатів  всієї Долинщини.

   Заупокійну службу відслужили в храмі Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці  Православної Церкви України . Тіло Віталія Бондарука захоронили на кладовищі села Княжолука.

Вічна пам'ять Герою України!

Герої вічності російсько-української війни

  Сьогодні не тільки  сум і біль  російсько-української війни  охопив  Княжолуцьку територіальну громаду, але і  все  Прикарпаття,  і всю Україну. Ця ніч була для родини та всіх небайдужих  ,  надто важкою.

Тіло загиблого на війні земляка ,офіцера, побратима, вірного сина і Героя  України  Віталія Анатолійовича Бондарука  1993 року народження, жителя села Княжолука, що на Долинщині , цілими колонами по обабіч доріг з вогнями підсвічників на колінах, зустрічали його в супроводі військових до рідного дому. На роздоріжжі доріг між селом Тяпче та Княжолука,  тіло військового зустріли  парафіяни з церковною процесією храму Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці Православної  Церкви України. Протоієрей отець Олег Фесняк з дяком Григорієм Сич та  церковним хором відслужили Молебень. Двох кілометрова хода прямувала до  колишнього місця проживання покійного. Дорога була надто важкою. Смерть молодого, двадцяти п’яти літнього воїна розчулила серця всіх присутніх. Цю біль не можливо передати. Віталій вірний і гідний син України.

  Російсько-українська війна 2014-2022 років стала для українців  найжорстокішим випробуванням і нелюдських страждань, масові жертви, блокади житлових районів, лікарень, шкіл та дитячих садочків міст Маріуполя, Суми, Харкова, Ірпінь, Буча, Гостоміль, Херсон, Житомир  та ряд інших, колосальні жертви та скалічені долі, вимушене покидання місць проживання в пошуках  притулку в західних  регіонах України,  міст Європи та інших демократичних держав світу,  втрачена юність і загублене дитинство , що не стирається з пам’яті всього світу. Сього втрачено понад десять тисяч українців військових та цивільних, серед загиблих пропали безвісті , закатовані, замордовані та скалічені , взяті в полон. Рашистська війна на території України стала фатальною майже для кожної родини, хтось пішов на війну і не повернувся, когось привезли вбитого. Багато хто на сьогодні залишився без батька, сина, брата, сестри, матері, батька , друзів та рідних.

         Сьогодні  «Пам'ять – священа , і ми не маємо людського  права  забувати  події російсько-української війни, здобуті подвиги Віталієм Бондаруком та його побратимами. Героїчне минуле Віталія в період війни з рашистами  2022 року є прикладом для молодого покоління сьогодення. Пам'ять про Віталія вічна і не тлінна.

          Віталій був улюбленим сином своїх батьків Марії та Анатолія Бондаруків та братиком у своєї сестрички. Все своє дитинство провів в селі Княжолука  там  проходив навчання в молодших класах, а потім продовжував навчатися в Долинському ліцеї – інтернаті. З дитинства Віталія вибили військові машинки , а згодом і урок військової підготовки. Цей природній дар після закінчення ліцею  і послужив для Віталія вступити до військового ліцею міста Львова.  В невдовзі Віталій одружується з дівчиною Анною. Сім’я Віталія та Анни Бондарук  поповнилась народженням сина Максима, а пізніше народженням дочки Аліси. Попри все, Віталій продовжив навчатися у Львівській академії сухопутних військ  імені гетьмана Петра Сагайдачного.

          За покликом  своєї відданості служити Батьківщині, Віталій в 2021 році поповнює ряди членів АТО.  Двадцять четвертого в день вторгнення рашистських військ по всіх регіонах України, Віталій стає на захист Києва.

          Смерть Віталія Бондарука не  була і не є даремною , це  відродження української армії через своєрідне очищення у війні з рашистами – постає дійсно український народ. Ціною власного життя Він зупиняв озвірілого ворога, захистив своїх рідних і близьких, свою Батьківщину.

    Низький уклін і вічна пам'ять  Герою України Віталію Бондаруку від всіх поколінь сьогодення і майбутнього.

 

Іван Проців