Йорданська вода

 

 

 Вчора, вісімнадцятого січня з ранку,  протоієрей отець Олег Фесняк разом з парафіянами храму Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України в селі Княжолука в день Надвечір’я Богоявлення на Другий Святвечір здійснювали  велике освячення води біля каплички храму Івана Хрестителя , яку парафіяни вживали  під час Святої вечері.

      А сьогодні дев’ятнадцятого січня, вранці  після  Святкової Літургії також здійснювалося велике  освячення  Йорданської води біля каплички храму Івана Хрестителя, а не на річці Свіча, через погані кліматичні умови (дощі).

Йорданська вода

Тече ріка і береги всі омиває,

Бог на кращу долю,

Всіх  християн благословляє,

Він до  води усіх взиває,

Лиш день такий, тоді буває,

Коли  «Хритос хрещається!»

«У річці Йордані!».

Святі отці, водицю освящають,

Свої молитви Богу посилають,

Добра і миру на землі благають.

Нехай свята, оця вода,

Всі недуги зціляє,

Народу України у визвольній війні,

Із під московії, допомагає.

Хай згине ворог на землі,

Добро в Україні запанує,

Про це українець, кожен мрії,

Хай смуток й біль війни змиває.

І кращу долю, українцям посилає.

Вони чикають коляду

 

                З такою ініціативою звернулися члени народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Барви Прикарпаття» до старости Княжолуцької територіальної громади Долинської ОТГ Галини Лужної. Вона погодилась і прийняла пропозицію. Різдвяні дні. Неділя.  Разом з багажем зібраних колядок, віншівок   та різдвяними солодощами,  вони прибули  до селища Вигода  в стаціонарне відділення  для постійного та тимчасового проживання   територіального центру соціального обслуговування  пенсіонерів та  одиноких  непрацездатних громадян. По  дорозі , кожен із членів колективу  Ганна Проців, Ярослава Паламарова, Мирослава Беляк, Ганна Мельникович, Марія Надіївська, Тетяна Вецьків, Надія Шимків, Іван Проців, Григорій Сич ділився спогадами минулого. Адже колектив, в далекому минулому , ще в 2009 році  побував вперше  в цьому відділенні. Враження були сумні і болісні. Адже з того часу по даний час із кожним роком там приходять все нові і нові обличчя. Також багато із них пішли у вічність. За офіційними даними, кожна п’ята  людина похилого віку  є самотньою. Серед них  значна частина людей, що перетнула позначку сімдесят років і не можуть самостійно піклуватися про себе. Всі вони потребують захисту.

             За звичаєм, колектив з початку  колядував під вікнами відділення , а після зібравшись в коридорах приміщення при відкритих дверях до тимчасово проживаючих колядували та віншували. За сьогоднішнім становищем, частина з них стояли в коридорі сусідньому і підтримували колядників. Де в кого було видно на обличчі сльози радості . Саме це і радувало колядників. Інші радо дякували та вітали з Різдвяними святами. Та біль стискала груди за тих, хто не слухає колядок, сумує і страдає, будучи прикованим  недугою до ліжка. Серед них, наш земляк Василь Олександрович Романишин. Боляче. Не передати словами. Важке дитинство. Сім’я.  А сьогодні  страшна недуга та самотність. Задаєшся., чому так?  Чому така несправедливість?

     Після колядок в стаціонарному відділенні  для постійного та тимчасового проживання   територіального центру соціального обслуговування  пенсіонерів та  одиноких  непрацездатних громадян, кожному з присутніх  хочеться  розчулити зачерствілі серця всіх тих , яких близькі і рідні  сьогодні перебувають в таких закладах.  

 Члени колективу щиро дякують хто долучився та  у забезпеченні транспортом Галині Лужній та Валентину Проціву.

Різдво в кожному домі

 

 Ось і настали Різдвяні свята. Хоч російсько-українська війна триває та попри все, колядники  своїми колядками та віншівками прославляють Христа у кожному домі. Всі вони просять миру на землі та здоров’я захисникам України. Щоб скоріше закінчилась війна і повернулися з війни до дому вірні сини і дочки, брати і сестри, матері і батьки, дідусі і бабусі, всі хто сьогодні  захищає небо і землю над Україною.

  Сьогодні народний колектив села «Барви Прикарпаття» з багажем колядок завітав до сільського старости  в адмінбудинок  Галини Лужної.

Син на чужині

 

Як тобі сину,

Живеться на чужині?

Як тобі спиться сину,

У далекій московщині?

Ти не дзвониш , не питаєш,

Чи батьків живих  ще маєш.

 

Ти ж наш любий сину,

Геть відрікся України.

Де родився, научався,

Друзів мав чи мало,

Тут душа твоя зростала.

 

Ти в Карпатах милувався,

Де росою ранньою умивався.

В теплу літню пору,

В гірській річці ти купався.

І любов’ю упивався.

 

Все тебе тут зігрівало

І земля українська милувала,

Як в пелюшки мати повивала.

Із календаря листочки відлітали,

Так роки вже пробігали.

 

 

Вже   дорослим виростаєш,

Путь в майбутнє вибираєш.

Та не знали батько й мати,

Що дорога сина,

По Росії мандрувати.

 

І  дружина й діти в тебе є,

Теж дорослими вже стали,

Рід і долю нашу розірвали,

Як московія війну в Україні розпочала,

Ударами ракет міста і села зруйнувала.

 

Могили землю накривають,

Удари знов і знов лунають,

Усе наземне у диму й вогні палають.

Без світла й  даху українців залишають.

Горе і біда, коли у двір прийшла війна.

 

Та сил у мами й тата вже немає,

Війна останнє забирає,

Батьківське серце розриває,

А батько й мати у Бога все благає,

Хай син за рідних завжди знає.

 

В Різдво Христове

Різдво Христове поспішає,

Рід український звеселяє

І   в хату в кожну  завітає,

У радості вже меж немає,

З Різдвом тут кожного вітають.

 

Є рід, що  сум і біль,

На серці не стихає,

Під  небесами чорний птах літає,

У вічний світ,

Один із роду відбуває.

 

В Різдво Христове,

Всевишній сили додає,

І хрест тяжкий нести,

Він всім допомагає,

І тим , хто біль на серці має.

 

Різдво велике свято,

Його завжди ми будем  величати,

І вдома, і на чужині,

В сирій землі і на війні,

Усі Різдвяні світлі дні.

 

Різдво і тих не покидає,

Хто землі України захищає

Й рашистам відсіч віддає,

І Коляда до кожного із них зайде,

Мир! Спокій! Всій Україні принесе.

 

 

 

Ти вічний - Степане