Довго осінь ще триває,
А зима у тайні все тримає,
Зате ласку Божу має,
Ворогу на перекір ,
Україну уберігає.
Раша теплі мережі,
Українцям розбиває,
Голодом і холодом ,
Людство все лякає.
Тільки в лютому зима,
Трохи снігу принесла
І мороз з собою узяла,
Не на довго, на два дня,
Щоб прийшла скоріше,
Тепла , сонячна весна.
В дні Різдвяних свят колядники: члени
народного аматорського колективу «Барви
Прикарпаття» , староста села Галина Лужна із колядками, віншівками та різними
різдвяними смаколиками відвідали
родину Довжанських.
Уважити тих,
хто не може сам вийти на вулицю, чи піти колядувати, потребує великої уваги.
Саме так розпорядилася доля з Володимиром Довжанським. Зустрівши колядників він
дуже хвилювався і одночасно радий побачити те , що він не один, що про нього
знають і пам’ятають.
В колядках та віншівках
, колядники висловлювали глибоку віру українського народу та звіщали радість від народження Христа. Своїми співами
, вони стають на крок ближчими до Спасителя, радіючи Господеві.
Збираймося разом і колядуймо, несімо в кожну хату добру звістку і потіху.
Нелюди із зброєю вторглися,
І по Україні розповзлися,
Біду і горе принесли
Народ України на
захист підняли,
і найстрашніше
Тут прокляття узяли
:
Не обурюватись, не говорити,
А просто зустрічати і вбивати.
Не вб’єш його, він вб’є тебе
Вбив одного, вбий другого,
А ні, він вб’є тебе,
І не рахуйте дні і кілометри,
Рахуйте вбитих москалів,
Чим більше,
Тим ближче до перемоги.
І вже десятий рік,
Кривавої і геноцидної ,
Не спровокованої,
Російсько-української війни.
Убий гвалтівника,
Який прийшов із зброєю в руках,
На рідну українську
землю
А ні, він вб’є тебе, твоїх дітей.
Вони забрали доброту
І милосердя навіки,
Пропали спогади і почуття,
Про мир і дружбу на віки,
І ворогом рашисти стали,
Смертельним на завжди.
І знай ти чортів враже,
Тебе чекає смерть і кара,
Плач і голод вас не мене,
І все твоє в вогні палатиме .
Українець кожен знає,
Що їм Господь допомагає,
Рашизм у себе подолає.
В одних війна,
Все найдорожче забирає,
В других лафа,
В Дубаї віддихає.
Це ж, совість треба мати,
Народ України зневажати.
Десятки років із трибуни,
Вони язиками тріпають,
Мільярдні суми викрадають
І тим народ країни обдирають,
Себе й потомство,
В золоті купають.
В той час, коли війна триває,
Рашизм в українців,
Життя і найдорожче віднімає.
В нутрі країни,
Злочинність процвітає
І наглості в верхах хватає,
Яка Україну
розриває
І свій народ за бидло має.
Та час до того наближає,
Що злочин свій
Ніхто не заховає.
Сьогодні надзвичайно важливий день для родини Довжанських та громади села Княжолука. День народження покійного отця протоієрея Михайла Довжанського. Шістдесят дев’ята річниця.
Майже чотири
десятки років Михайло Довжанський служив церкві і людям, а понад три десятки
років був настоятелем храму святої мучениці
Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України у селі Княжолука, що
на Долинщині Прикарпатського краю. Своєю
доброзичливістю і відкритістю , мав
велику повагу серед вірян. Світлі очі отця, мудрі слова проповіді
та тепла
його посмішка всиляли в душу
кожного віру, що все в нас буде добре. Отець спільно з вірянами постійно
молився за мир і спокій в Україні.
Ніколи не забував за хворих і немічних. Та так чомусь сталося, що він не зміг
впоратися із своєю недугою, яка забрала його життя в 2017 році. В усіх вірян,
отець залишився в їхній пам’яті, світлим
променем надії на світле майбутнє.
Вшановуючи цей день, отець протоієрей Олег Фесняк разом з дяком Григорієм Сич, церковним хором храму святої мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України за участю старости села Галини Лужної, близьких і рідних відслужили панахиду на могилі покійного отця Михайла Довжанського.
Шістдесят дев’ять
років з дня народження отця протоієрея
Михайла Довжанського храму святої мучениці Параскеви-П’ятниці
Православної Церкви України, який відійшов у вічність 16.04.2017 року
Священича
вірність
Кругом вже засніжило
І церкву нашу засмутило,
Стоїть і виглядає ,
Отче? Де твої сліди?
Де голос твій із молитвами?
Та Різдво твоє,
Вже із небесами.
А там , на літургії,
Чути, голос твій лунає,
На службу Божу всіх взиває.
Пройшов ти отче,
Гідну священичу путь
І повну чашу випив зілля,
І приклад залишив ти священства,
На всі далекі покоління.
Велике дякую тобі за щирість,
За мужність й простоту.
За зерна сіяні добра,
За любов велику до України,
За священичу вірність на віки.
Тільки жити і добро творити,
Та доля,
Не так розпорядилась,
В житті по іншому зложилось.
Прийшлось домівку покидати
І зброю в руки брати,
Рідненьких й неньку Україну,
Негайно треба
захищати.
І роздумів в душі
немає,
Коли земля і небо
Кругом Україні вже палає.
Рашизм усе з землі змітає.
А після втечі, руїни
скрізь лишає.
Знедолені і зморені українці,
Усе своє лишають,
Як можуть , так життя своє спасають.
І все словами, це не передати,
Коли ворожа зграя йде до хати,
Потрібно силу свою прикладати,
Від орди, Україну
захищати.
Ти красива вся із себе.
Ти, Тетяно, все поважна,
Радуєш завжди всіх нас.
І бажаєм ми всі нині,
Хай щастить тобі щоднини .
Із плеча хай ангел не злітає,
Скрізь тебе він проводжає.
