Велика п'ятниця

 Сьогодні в Страсну П’ятницю в храмі Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України, що на Долинщині протоієрей отець Олег Фесняк разом з вірянами згадували спасенні Страсті та смерть Господню. Це найбільший пісний день Великого посту. Під час служіння  Великої Вечірні  читали Євангеліє від Святого Матфея  про страсті і смерть Ісуса Христа. Під час співу стихиру  процесія вийшла з хрестом і хоругвами, чотири старійшини із плащаницю над головою  протоієрея та присутні віряни  провели обхід храму, який символізує  похорон Ісуса Христа . Після завершення обходу процесія повернулася до храму, де на заквітчаний та святково  вбраний стіл поклали плащаницю, яка зображає гріб Господній. Після віряни на протязі Великої  п’ятниці та суботи  приходять до плащаниці , щоб вклонитися Спасителеві.

В Страсний тиждень віряни дотримують  суворого посту «заради страстей Христових», які Він перетерпів за гріхи людства. Так  вони готуються до гідної зустрічі з Воскреслим Христом.

 

 

Обезголовлений воїн

 

Рік десятий вже  триває,

Як москаль в Україні,

Звірства учиняє,

Землю кров’ю й потом поливає,

Здоби в нього, людської немає.

 

Вже він, голову солдату  відсікає,

Кров українську, в котре проливає,

Злочин страшний  учиняє.

Ллється кров уже рікою,

Біль і смуток, несе із собою.

 

Мережею кат несе свої свавілля,

Замість слави,

Скрізь  мільйонні йдуть прокляття.

Безневинна кров стікає,

Злочин цьому спонукає.

 

Українська мати, звірства як уздріла,

З болем в серці, зразу умліла,

Вона сина впізнавала,

Свої очі сльозами вмивала,

Навік ката й матір проклинала.

 

Геноциду в Україні меж немає

І народ її в заручниках страждає,

Кат московський  в тюрмах і полоні ,

Вже  роками їх  тримає

До покори заставляє.

 

Та ніколи руський  кате,

Ти не будеш, в  Україні царювати.

Руки твої в крові потопають,

Злобу й ненависть,

На століття, в Україні  маєш.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шутка б’є – не я б’ю, від нині за тиждень в нас буде Великдень!

 

   Сьогодні дуже  великою шиною користується освячена верба в Прикарпатському краю на Долинщині. Перед Великодня  неділя дуже має велике значення серед християн.

   Саме тому, в цей день, відчутно святість  в час Літургії , яку служив отець Олег Фесняк в храмі Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України  в селі Княжолука.

 Після завершення Літургії, присутні вітались між собою гілками освяченої верби, а після  за  місцевою традицією відвідували могили покійних родичів на кладовищі, залишаючи кожному гілочку освяченої верби.

 Освяченій вербі приписується дуже магічна сила. Її неможна топтати ногами, чи викинути  будь-де, дуже великий гріх. Можна спалювати тільки на вогні. Віряни приносячи з храму додому освячену вербу, зберігають тільки за образами до нового приходу. Також вперше весною освяченою вербою   виганяють худобу на випас, щоб всяка нечисть не чіплялася до худоби. Під час грози, її ставлять на підвіконник, щоб зупинити громовицю. Верба має цілюще значення. Її також використовують в медицині.Відварами верби з різними цілющими травами  знахарі знімають недугу  із людей та тварин. Відганяють пропасницю, ревматизм та збивають гарячку, знімають головні болі. Настояне зелене листя на спирту, п’ють від шлункового захворювання.

    Освячення верби, дуже старий звичай, ще в «Ізборнику» (1073р.) згадується «Праздьникь верби». Згадує про вербу  і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і  там бачив «древє много   по брегу Іорданову превисоко, яко вербіе, єсть  і подобно». Це були пальми, що нагадали нашому землякові рідне українське «вербіе»

 

Плакала зима

 

Гірко плакала зима,

Що прийшла уже весна,

Теплий дощик  накрапає,

А зима  морози посилає.

 

В небі  хмара сонце затуляє,

Кругом снігом землю засипає,

Льодом криє спілі бруньки,

І висять вони, немов бурульки.

 

Свої теплі руки квітень розгортає,

Зиму хутко – хутко  проганяє,

І на дворі сонця промені стрічає,

Скрізь  травичку квітами вінчає.

 

Знов  зима ще дошкуляє,

Весну хуртовинами лякає,

Та пройшла її пора,

Заступає їй  весна.

 

Чути лісом , пісенька лунає -

Це пташина зграє там літає,

З вирію  вона  вертає,

Дзвінко  хороводом, весну зустрічає.

Ворог в рясах

 Велике горе і біда, коли прийшла війна,

Та серце з болю, аж палає,

Як хтось  рашистам  в цьому потурає,

І ворога в тилу українцям насаджає.

 

Попи московські ряси розпустили,

Під ними зброю в Україну завозили,

І кагебістів в ряси  одягали,

І в себе  їх, святими  називали.

 

В  храмах московської патріархії,

По всій Україні служать літургії,

З Москви «кирилу» величають,

Народ український унижають.

 

Попи на Слава Україні! Скаженіють,

Всю злобу з себе виливають,

І ноги й руки до військових розпускають,

Безкарність влади відчувають.

 

Та знайте ви попи -кацапи,

Вам місця в Україні вже не мати,

Столітній час прийшов відплати,

Народ України  всіх вас буде гнати.

 

 

Ви смерть і горе принесли,

Не відмитись вам за скоєні гріхи,

Які роками  тут  несли,

За це -закритий шлях, до України, на віки.

Цей вірш присвячений  військовому Артуру Ананьєву. Який під час бойових дій отримав контузію та черепно-мозкову травму.

 02.04.2023 року в м. Хмельницький попи УПЦ московського патріархату побили його за те, що в храмі він задав питання: «Скільки людей ще має загинути, щоб ви перестали ходити в московський патріархат». Після чого на нього накинулись попи , а віряни стояли і спостерігали. Поліція також  стала на захист попів.