неділя, 9 червня 2024 р.

Дорогою смутку і болі

 


  09.06.2024 р. Неділя. На після обіду, з поля бою  російсько-української війни, колона з тілом Надіївського Зеновія Михайловича 25.04.1974 р.н. покійного воїна Збройних Сил України   в супроводі військових, церковнослужителів отців храмів ПЦУ та УГКЦ навколишніх сіл і міст з парафіянами, державними прапорами, процесією та церковним хором наближалася до оселі воїна Княжолуцького старостинського округу Долинської ОТГ. Поруч з домовиною згорьована мати, дружина, діти та онуки болем і сльозами зрошували останню путь найдорожчої людини, до його рідного дому. Під звуки сумних і болісних пісень, в присутніх не висихали очі. Над колоною пливли сірі навислі хмари, а на зустріч наближалися сумні звуки церковних дзвонів. Дорога до дому, встелена пелюстками роз та півоній, на державних установах приспущені прапори з чорними стрічками, а по обабіч на колінах з лампадками в руках односельчани. Дуже боляче, для рідних та громади, така сумна звістка.



































































четвер, 6 червня 2024 р.

Із поля бою

 

Десять років спокою немає,

Як від зброї окупантів,

Земля під ногами здригає.

Російсько-українська війна і досі триває,

Кращих синів і дочок України вбиває.

 

Звістку сумну до родини Надіївських

З болем і горем засилає.

Син, батько, дідусь Зеновій,

На війні помирає,

Засмученим рід свій, на віки лишає.

 

Ганна труну з сином обнімає.

Сльозами  обличчя його умиває,

В молитві і просьбі, Бога благає,

Навіщо син одну її залишає,

Коли сили у неї немає.

 

Дружина Тамара зімліла, як рідного,

В домовині із дітьми зустріла.

Несамовито кричала і світ весь благала:

О Боже! Зупиніть цю війну!

Несе вона горе й біду.

 

Зеновій цей світ, назавжди  покидає,

Тільки пам'ять про себе лишає,

Як Україну в боях захищав,

Окупантам він відсіч щоденно давав.

Сьогодні навічно, Героєм він став.

05.06.2024