Бойки у підніжжі гір Карпат

 

Тетяна Омелян БойківщинаДолинський краєзнавчий музей "Бойківщина" Тетяни і Омеляна Антоновичів

20 серпня повторно відвідали найбільше село нашої Долинської громади - Княжолуку для запису весільних традицій.

Спільно з краєзнавцем цього села Іван Проців відвідали Корзун Г., Войків А., Лесів А., Бойків О. та Бойко О. Записали спогади, послухали весільний фольклор, переглянули і зафіксували старовинні фотоархіви.

Щиро дякуємо за неймовірну гостинність, відвертість та щирість нашим респонденткам, та Івану Проціву за допомогу і організацію цих зустрічей.

Іван Проців   В цьому дивовижному краї гір Карпат і народився  сильний і незламний  бойко священицького роду  провідник ОУН-УПА Степан Бандера. Він справжній, чистий етнічний бойко, якого і досі, вже мертвого, боїться московська наволоч, яка в ХХІ столітті продовжує вести загарбницькі війни на території України. Не зважаючи на біди війни, яка принесла нам московія, бойки села Княжолука, свідомо віддають  свій дорогий час заради збереження культурної спадщини наших предків. Саме вони, корінні жителі села, які зберігають історію наших традицій, поділилися з представниками вивчення традицій бойків, своєю красою рідного краю та культурною спадщиною весільних обрядів та звичаїв. Велика шана і подяка краянам за збереження бойківських традицій і звичаїв, які передали батьки, а вони в свою чергу поділилися з краєзнавцями і навчають своїх дітей у дусі свідомого бойка.

Бойківщина

    Саме під такою назвою на Долинщині  відкритий і працює краєзнавчий музей Прикарпатського краю. Бойківський край, край надмірної краси на фоні лісів підніжжя гір Карпат та гірських річок Мізунка та Свіча. Це край бойківських знаменитостей. Щораз його відвідують нові і нові підростаючі покоління, поповнюючи новими експонатами. Сьогодні мені випала честь зустрітися з директором музею Ксенією. В двох сторонній розмові, я отримав багато вражень, щодо дослідження та вивчення, використання та збереження природніх пам’яток, культурних та духовних цінностей бойків. На завершенні зустрічі, був проведений обмін творчими надбаннями музею з моєю авторською творчістю.

День Вознесіння Господнього

 

Християнське свято настало,

Тиша в Небесах панувала,

Богослужіння святкові у Храмах звучали,

Про Вознесіння Господнє,

Церковні отці сповіщали.

 

Днів сорок земних пробігали,

З Ісусом Христом, 

Апостоли по ній мандрували,

Від Нього, про Царство небесне узнали,

Про спасіння душі Його, молитви читали.

 

З неба янголи зійшли,

І апостолам на землю,

Чудо - звістку принесли,

Щоб усіх повідомляти,

Що Христос на землю, буде повертати.

 

Як Христос на Небо вознесився,

Відбиток ноги Його,

На горі Елеон залишився,

Сьогодні у храмі, разом молитви читаймо,

І про Ісуса Христа, завжди пам'ятаймо.

 

 

Криївка

 

В Криївку Львова ідемо,

Тут правда, про українців криється давно,

Пароль у вас будуть питати:

Слава Україні! Треба відповідати,

І вам гостинно двері, будуть відчиняти.

 

Величним гаслом:

Героям Слава! Будуть вас зустрічати

І про життя УПА,
Про українців мужніх, сильних,

Будуть розповідати.

 

Неспокій в серці відчуваєш,

Коли листівки тут читаєш,

І ніби, ти сьогодні з ними,

Як то було колись,

Себе українцем, справжнім відчуваєш.

 

І вже до столу, страви подають,

В посуді з давнини,

І чай з карпатських трав,

І каву львівську наливають,

Лишень ти тут, життя УПА впізнаєш.

 

А там, неподалік, у темряві земній,

Під світлом давніх ліхтарів,

Патріотична пісня вже лунає,

До столу гід,

Гостинно закликає.

 

А ген, у потемку, в тиру,

Вистріл з зброї почуваю,

Це українець, для вбивці москаля,

Набої набиває,

Про хлопців із УПА, сьогодні нагадає.

 

Себе, тут вільно відчуваю,

Бо мовою українською,

Тут кожен розмовляє,

У час, коли,

Російсько-українська війна триває.

 

 

 

 

 

 

 

Воїн-ти не один

 

           Нещодавно вірянами храму Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України Княжолуцького старостинського округу Долинської ОТГ були зібрані кошти, за які придбано БПЛА для військово службовців. Серед них односельчанин боєць Бистров Іван Васильович  05.06.2000 року народження.                .

        Іван народився і виріс в даній громаді. Навчався і здобув середню освіту  в Княжолуцькому ліцеї. Виходець із багатодітної сім’ї. Свої досягнення вирішує самотужки. Професію військового, унаслідував у свого старшого рідного брата військового Товстуляка Арсена Васильовича 22.12.1993 року народження-учасника АТО, військовослужбовця.

      22.02.2022 рік. Під час повномасштабного вторгнення рашистів в російсько – українській війні, дороги військових братів Івана та Арсена розійшлися.

     25.01.2024 року. Саме цього дня, два брати військові Іван та Арсен зустрілися вперше.

     Честь і шана вам брати Іван та Арсен, за Ваш великий внесок у захисті України від загарбницьких рашистських військ на території нашої суверенної Держави. Завдяки Вам та побратимам життя продовжується.

    Сьогоднішня громадська фінансова підтримка – це найбільша енергія для військових. Вона є зарядом вдячності , який надихає наших воїнів на героїчні подвиги.

    Допомога військовим в тилу –це вогонь боротьби  з окупантом. Тільки спільна боротьба несе справжній вогонь героїзму.

 

 

Ірині Фаріон

 

Ти сонце правди у душі,

Ти мову рідну захищала,

І від московії її оберігала,

Сьогодні:

Соє життя віддала.

 

Завжди усіх навчала і казала,

Що рідна мова – твого життя основа,

Що мова - твоя зброя,

Щоб москалям, себе ніколи не продати,

І честь свою оберігати.

 

Тебе морально убивали,

І прав законних позбавляли,

Та духу твого не зламали,

Ти ворога:

На місце завжди клала.

 

З таких, як ти,

Вже не один у землю полягли:

За Україну!

За її волю!

За мову рідну солов’їну!

 

Та вбивча зброя,

У притул твого лиця,

Не позбавляє України майбуття,

Твої слова будуть лунати:

«Мову України-завжди оберігати»

 

Ти серед тих,

Хто шану вічну буде мати,

Із кого приклад ,

Завжди треба брати

І честь України захищати.

Життя

 

Життя у світі, вічного немає,

А доля в кожного, своя буває,

Його, із насолодою хтось проживає,

А інший? У темряві блукає

І порятунку в Господа благає.

 

І ще на світ, він не родився,

А хрест йому, уже судився,

Усе життя його нести,

Щоб досягти мети,

З колодязя свого, напитися води.

 

Гладким воно, ніколи не буває,

І перепони, Бог кожному посилає

Щоб зупинитись, схаменутись,

І на шлях, вірний повернутись.

 

Дорога є, гладка й терниста,

Хтось носить золото й намисто,

Хтось, милостинь убогому дає,

А інший? У другу сторону іде,

Або глузує з нього й обійде.

 

І свічка в кожного своя згорає,

Багатство тут не помагає,

І викупу ніякого немає,

Дорога вічного життя,

В святій землі усіх єднає.

 

 

Шляхом творця

У добрий час, на Божий світ, творцем  родився,

Із клаптиком паперу й олівцем в руках,  

Цей світ широкий, перед ним відкрився.

В картинах формував, свої художні почуття,

Постійно насолоджувався ними.

 

І рік за роком пробігає, а він за ним ледь устигає,

Все нові двері краєзнавства відкриває,

Роду свого історію вивчає, в літописах і віршах викладає,

Минуле із сучасним, він єднає,

Їх мужність й героїчні подвиги не зламні розкриває.

 

Час вічності творця  настане і праця не зів’яне,

Літописи й поезії будуть звучати,

На спадщині майбутнє будувати,

І новим поколінням завжди знати,

Як рідну мову і Україну, нікому не здолати. 

Черешня

 

Неподалік джерельного потоку,

У давнину глибоку,

Росла черешенька стара,

Нагадувала всім вона,

Як війни тут вона пережила.

 

Завжди весною розквітала,

А літом? Всіх ягодами пригощала,

Свій різнобарвний одяг,

В осінню пору одягала,

Сади собою прикрашала.

 

Вона в пригоді всім ставала,

І спраглих утомляла,

І про голодних завжди дбала,

В боях українське військо,

В свої обійми брала.

 

Москаль черешню не щадив,

Гілля у неї він ламав,

Потім плоди її він пожирав,

Та ситим він таки не став

І жертву нову він шукав.

 

Хати й сади від рук його палили,

Та дух черешні не зламали,

На зло йому, весною розквітала

І віття нове розпускала,

Усіх до себе любо й ніжно пригортала.

Останні слова

 

Мороз і вітер вирували,

і дні весняні наближали,

А не до армія рашистської орди,

Із зброєю в  Донеччину ввійшли,

Неначе саранча сюди повзли.

 

І раптом, постать воїна постала,

Яка орду московії стрічала,

Із гаслом: «Україні слава!»,

В мить  вражі кулі, серце воїна пробили,

Та постать його не зломили.

 

І так буде завжди, на всі віки,

Які б сюди, не прохані прийшли.

Із хлібом й сіллю,

Завжди готові в Україні зустрічати,

Хто руку миру і добра готовий дати.

 

Хто в Україну з зброєю прийде,

Від неї тут він і помре,

Ніколи окупантам тут не раді,

У них є своя Правди сила,

І завойована вона, ніким не була.