Приховані сліди злочину

 

Над Донеччиною, хмари темні закружляли,

Аж Оленівка від вибухів  дрижала ,

Як азовців у в’язниці  добивали,

То рашисти, сліди  злочину ховали.

 

За два дня терор цей готували,

І знесилених й катованих азовців,

В цю  в’язницю затягали.

Задоволення  рашисти  мають,

Коли воїни України помирають.

 

Та вам волю, українців не зламати,

Злочини свої, теж не сховати.

Кат життєві органи українцям  відрізає,

Записи на відео знімає,

Страх? Ні , ненависть до себе пригортає.

 

Відчуття безсилля  навіває,

Душа  від смутку аж волає,

Масове убивство українців не стихає,

Московією гітлер управляє,

І це століттями триває.

 

Сьогодні світ і Україна вже не та,

Русню вони поставлять в небуття.

І нове покоління буде виростати,

І буде злодіяння їхні  пам’ятати,

Війну рашистську, ту  прокляту.

28.07.2022

Пшеничне поле

 

Сонце золоті проміння розкидає,

В полі вже пшениця дозріває,

Небо з радості аж сяє,

Любо, любо землі українські,

Рученьками обнімає.

Злак пшеничний наливає,

І колосся із суцвіттям, 

Вітер ніжно колихає,

Доброту і спрагу

Людства утомляє.

Та біда її зустріла,

Як рашистська зграя налетіла,

Полум’ям  пшеницю всю накрила.

Вже  горить вона, палає,

Кругом димом чорним  затягає.

В осінь й весну вона проростала,

Й тепле літечко стрічала.

Та не знала і зростала,

Що орда московська, 

Війну розпочала.

Комбайнер у бій вступає,

Під вогнем пшеницю він забирає.

Війну з хлібом зупиняє.

Цим Україну, ворог не зламає 

У ній сила й мудрість процвітає .

Разом до перемоги

 

         Під час  святкового Богослужіння  сьомого липня в селі Княжолука , що на Прикарпатті протоієрей отець Олег Фесняк  храму святої великомучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України   прославляв  Іоана Хрестителя та дивовижну подію його народження. Після подякував присутнім за всі турботи про  військових  Збройних Сил України в російсько-українській війні та ознайомив вірян з  Благословенними грамотами парафіяльній громаді та  отцю, які вручило  синодальне   управління військового духовенства  митрополит  Іоан  від 18 червня 2022 року.

Окупанти

 

Гуркіт зброї, полум’я і дим,

В полі бою українець  не один,

Білорус і поляк разом з ним,

Грузин, чеченець теж не відстає,

Разом з ними орків б’є.

 

Вісім років вже минає,

Зброя окупанта не стихає,

Спокою від нелюдів  немає,

Із повітря й моря дошкуляє,                   

Землі України віднімає.

 

Орки ні на що вже не зважають,

Від них міста і села  в руїнах поринають,     

Нечисть   «нациків»   шукають,

Їх в  українцю кожному вбачають,

Геноцид в Україні спричиняють.

 

Ціль в  московії одна:

Знищити українців всіх до тла,

Щоб жила тут орківська орда.

Українців у Сибір заслати,

Решта все до рук прибрати.

 

Та нація українців процвітає,

Місця окупанту в ній немає,

Світ Україні в цьому спонукає,

Одну в війні із орками не залишає,

 Бог і правда нечисть подолає.

Липень 2022

Йшли селом партизани народ кол Барви прикарпаття червень 2022 Іван Проців

Трійця 2022

 

      На дворі прекрасна пора року-літо. Червень місяць. Перші дні теплого літа та п’ятдесятий день після Пасхальних свят. Сьогодні надзвичайно важливий день у всіх православних християн – свято Трійця, або і ще називають Зелені свята та П’ятидесятниця. За традицією в храмі Святої Великомучениці Параскеви – П’ятниці ПЦУ в селі Княжолука на Прикарпатті було дуже людно, відчутно духмяний запах різноманітного зілля та липи. Зранку протоієрей  Олег Фесняк розпочав святкове богослужіння. Переважна більшість вірян в одязі зеленого кольору. Отець також був одягнений у фелон та ризи зеленого кольору, символізуючи свято Трійці. Після завершення богослужіння та спільної молитви, за тих хто помер і загинив від рук рашистів в російсько-українській війні, та мир в Україні, отець освятив букети принесеного  зілля. Не зважаючи на всі негаразди в Україні, віряни свято Трійці зустрічали радісно і молилися за закінчення окупаційної російсько-української  війни та настання миру в Україні.

     Отець Олег та віряни в цей день побували на сільському кладовищі. Вони відслужили загальну Панахиду за всіх спочилих, а також на могилах спочилого отця Михайла Довжанського та Василя Путька, на могилах Героїв Збройних Сил України Ігоря Денисіва та Віталія Бондарука.

Російсько-українська війна Разом-сила

 

     Повномасштабне вторгнення орків під час російсько-української війни  двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року о п’ятій годині ранку сколихнуло не тільки Україну, але й весь світ. Початок війни триває з окупацією Криму , частини Донецької та Луганської областей ще з дві тисячі чотирнадцятого року. Мужність та відданість українського народу не дали просунутись окупанту в глиб України на раніше зайнятих позиціях. Народ України з часів свого існування постійно захищається та бореться за свою незалежність та державність, ніколи не брав участі у загарбницьких війнах за ради своїх інтересів. Понад вісім років він  бореться з окупаційними  військами на території своєї суверенної і незалежної Держави.

    Сьогоднішні дні стали особливими у кожного українця. Вони щоденно  стараються укласти свою певну лепту проти російсько-української війни, щоб позбутись окупантів, терору  та геноциду. Адже війська московії принесли нищівного удару містам і селам.  Понад два мільйони біженців з України виїхали в країни світу, більше двох сотень вбитих дітей, незліченна кількість вбитих, скалічених  та замордованих жінок, дітей та інших верств населення, тисячі в полоні  цивільних та сотні військових, понад два місяці триває блокада орками міста Маріуполь, перетворено міста і села в руїни Чернігівської, Київської, Сумської , Донецької , Херсонської, Харківської , Миколаївської областей  України.

  Саме це згуртувало всіх українців не  стояти осторонь і дивитись на злодіяння московських рашистів на території  рідної Держави. Всі хто можуть, б’ють його , а інші допомагають. Понад два десятки  односельчан  Княжолуцького старостинського округу із зброєю в руках вступили до лав Збройних Сил України і героїчно дають відсіч ворогу. На місці утворилась  територіальна оборона. Всі вони, як день так ніч пильно тримають рашистські війська на прицілі, забувши про почуття болю і страху, маючи тверду віру у перемогу. Не сплять і мешканці  громади, вони успішно допомагають учасникам передової. Самотужки зібралися в приміщенні  місцевого ліцею, щоб плести маскувальні сітки, в садочку на кухні, щоб наліпити вареників та пекти паски, проводиться збір засобів гігієни, медикаментів та продуктів харчування. До допомоги також залучились і підприємці села.  Власники свого транспорту  підключились до доставки та перевезення допомоги військовим. Багато , хто одноосібно перерахував кошти на  особовий рахунок Української Армії . Не зважаючи на своє місце перебування, передали амуніцію та засоби переміщення. Отець Олег Фесняк храму  Великомучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України та отець Ігор Ліпчинський храму Дмитрія  Української Греко-Католицької Церкви  на своїй духовній ниві разом з парафіянами віддають свою дань. А це зібрання коштів та продуктів харчування, щоденна спільна молитва  до всевишнього за збереження  українського війська та всього людства України. Отець Олег передав через капеланів  Івано-Франківської Єпархії ПЦУ на  потреби  українського війська зібраних сімдесят тисяч гривень та продукти харчування.

 Сьогодні всі разом, пліч-о-пліч стоять разом з Героями України в озброєнні своєї Держави. Тільки завдяки об’єднанню зусиль українців і правильній побудові командування,  ворог отримує відсіч. Тотальний опір – це смерть рашистам та смерть фюреру путіну, послідовнику божевільного адольфа гітлера . Оборонні сили України героїчно протистоять ворогу, якого колись називали другою світовою армією. Противника  зупинено по всіх напрямках  бойових дій  країни.  Ворогу завдаються нещівні втрати, яких він не бачив і не міг уявити  з часів свого формування. Це відплата за нанесення по території України ракетно-бомбових ударів, в результаті яких гине мирне населення, діти,  військові, руйнується інфраструктура та життєдіяльність країни.

  Українці від наймолодшого до найстаршого готові боротися за свою Батьківщину, за її незалежність, суверенність та людські права і свободи до останнього подиху, а якщо і прийдеться померти, то як справжні герої – як Герої України, односельчани Ігор Денисів , Віталій Боднарук, які віддали своє життя  захищаючи Україну у російсько-українській війні..

 Про подвиги  героїв сьогодення в нашій та братніх  країнах  складають і співають пісні, пишуть і розповідають вірші та оповідання,а в майбутньому вивчатимуть їх у вузах та школах  країн світу.

Російсько-українська війна Світ на дотик

       

        З перших днів російсько-української війни студентів- інвалідів по зору першої групи  в кількості  п’яти чоловік з Генічеського фахового медичного коледжу  Херсонської області з міста  Генічеськ приютила пенсіонерка  Анастасія Назарівна Лесів 1942 року народження   Княжолуцької територіальної громади що на Долинщинні  в Прикарпатському краю. Серед переселенців:  Школьник Олег Генадійович 24.02.1985 року народження з міста  Кривого Рогу Дніпропетровської області, Могитича Віталія Михайловича 29.05.1991 року народження з Княжолуцької територіальної громади (онук Анастасії) , Луцик Дмитро Святославович 19.01.1985 року народження з міста Запоріжжя, Шивякін Артем Вікторович з міста Лозова  Харківської області.  Всі вони студенти третього курсу коледжу. Разом з ними дівчина  Палій Інна Ігорівна 19.01.1986 року народження  19.01.1986 року народження з села Безсали Лохвецького району Полтавської області також інвалід по зору першої групи. Всі вони недієздатні і не зрячі.

       Вісімдесятилітня Анастасія від пропозиції прийняття переселенців не зрячих поставилась з обережністю. І раптом промайнула в неї думка, що з ними разом  мій онук. Зустрівши їх в своєму господарстві, вона довго не могла прийти до себе. Їй було моторошно. Дивлячись на них ,як вони з обережністю, завдяки органів чуття, дотику  та слуху, вивчали  місце свого  розташування. Присутність сліпих надали сили Анастасії , щоб доглядати за ними. З першу вона заготовила тісто , для випічки хліба. Хліб свіжий був дуже смачний . Діти  їли  хліб і дуже дякували Анастасії. Вона стояла рядом із ними і заливалась  сльозами. Їй було болісно.

        Сусіди та інші мешканці села , кому були ці діти не байдужими, допомагали продуктами харчування, одягом та взуттям. Дізнавшись про сліпих дітей, сестри мешканки села Анна Мальон та Анастасія Фледан відвідали переселенців в той же день з наданням відповідної  допомоги. Згодом переселенці  отримували і гум  допомогу . Односельчанка Наталія , постійно надавала їм допомогу парикмахерських послуг.

     Через тиждень проживання Луцик та Шавякін виїхали  до Польщі. Вони продовжували спілкуватися  в телефонному режимі  і  планували забрати до себе  Могитича та Школьника. Дальше Луцик та Шавякін мігрують з Польщі  в інші держави Європи.

      Відсвяткувавши Пасху в Княжолуцькій територіальній громаді Могитич та Школьник  групуються з групою по навчанню і мігрують в Ірландію.

      Ці діти з особливими потребами слабкі фізично, але надто сильні духом. Вони не просили жодних  жалюгідних подачок. Їм потрібні нормальні умови життя. Відповідне ставлення  з боку суспільства, як до повноцінного громадянина.

     Хочеться вірити, що всі вони зможуть закінчити медичний коледж, здобути свою професію і отримати диплом спеціаліста.

    При розмові з ними , вони вразили мене своїми знаннями та  почуттями, вміннями  виживати в умовах війни та нинішньому середовищі. Вони дуже швидкі на контакт . Також опанували  високий рівень у користуванні комп’юторною  технікою.  Дай Боже їм кожному знайте себе в цивілізованому світі та віддати свої знання на благо людства.

     З часу повномаштабного вторгнення російських окупантів на територію України  в Княжолуцьку територіальну громаду прибуло з території бойових дій України  понад двісті переселенців . Мешканці села самотужки , без  впливу адмінресурсу, прийняли людей і надали їм першу необхідну допомогу. Пані  Анастасії Лесів, хочеться віддати низький уклін за прийом та обігрів переселенців-інвалідів  у свій поважний вік.

Моя вишиванка

 

У мене гарна вишиванка,

Сонячна моя  веснянка,

Однотонна й кольорова,

Її мати  вишивала,

Дрібні хрестики вкладала.

 

Оберіг-сорочка моя ,

Це українська моя доля,

Вона предків  талісман,

В морі батьківських бажань,

Невичерпних  нам пісень.

 

Щастя світле в ній знайду,

В серці бережу її красу,

У ній історію й традиції несу,

Слово й думку Кобзаря,

В Україну вірю, бо вона моя.