Ти моя Україно

Роки десятками і сотнями  спливають,

Жорстокість московитів  українці добре знають

І спадщину батьків не забувають,

Про біль і горе рідних пам’ятають. 

 

Вони і досі  плюндрують   Україну,

Народ І мову,  і свободу,

Море горя і сліз у кожному  дому,

За все що любе нашому народу.

 

За пісню, за гімн ,за неньку Україну,

За  правду, за історію українського народу

У роки  НКВД   приходу,

Їх масовий терор неповинного народу.

 

За права українців , за долю народу,

У карцери  кидали, за те, що  українцями їх звали,

Били, залізом пекли  й катували,

По коліна у холодній  воді сутками тримали .

 

Та цього, їм було мало , в голоді  і в  холоді

По п’ять діб  їх тримали,

Неповинні тіла криси   їх  терзали, бездиханне тіло,

На підлогу кидали, щоби кров’ю обливало.

 

 

Водою зливали І допити знову тривали,

Скаженіли і кричали,

На коліна всіх поклали,

Щоби  батьком москаля  назвали.

 

Щоби неньку   Україну  ворогам продали,

Із рідних домівок і рідної хати,

На чужину посилали, щоб там умирали.

Про дорогу на зад забували.

 

Українців  катували в товарняк  саджали ,

І на завжди до Сибіру  відправляли,

Щоб додому більш  не вертали,

А на їхніх землях самі  панували.

 

Школи, церкви закривали,

Вчителів , священиків убивали ,

Москальської мови всіх навчали,

Щоби  малоросами всі  стали.

 

Та українців ,  вони не зламали.

Україна,  як держава все таки повстала,

Свою силу, свою правду ,

Всьому світу, про себе сказала.