Важкі долі

 

Дуже важко як згадаю,

Спец будинок в Прикарпатськім краю,

Поважні й молоді, безсилі і самі,

Покинуті назавжди в самоті.

 

Чи доля , чи судьба така,

Дорога в них в усіх тяжка,

І кожен з них  свій рід має,

Який про долю їхню забуває.

 

 Будинок всіх отут  єднає,

Місцева влада   про них  добре дбає,

Доглянуті і ситі,

Любов’ю і теплом зігріті.

 

Нераз отець Михайло тут бував,

Молитву Божу й крихту хліба дарував,

З Різдвом та Пасхою витав,

Щоб Бог про них не забував.

 

Хрест кожен з них  важкий свій має,

Отець про них не забуває,

З серцевим болем  всіх  сприймає,

І нести хрест допомагає.

 

А Ви Святі Отці про них згадайте,

Про долю одиноких не забувайте,

До них у милостині Божій завітайте,

Молитву й крихту хліба їм віддайте.

 

Вони завжди  готові всіх приймати,

І долю свою розділяти,

Щоб не була черства душа,

І можна зрозуміти їхні почуття.