Мамина старість

 

З роками діти виростали,

А поряд  з ними,

Матуся старенькою  ставала.

Дождалась внуків - правнуків вона,

Та миттю стала вже не та.

Роки пробігли в неї, наче сон,

І прожите лишилось за вікном.

Самотня стала вже вона,

Замкнулась  і закрилась,

Із серденьком своїм одна.

Чомусь із пам’яті усе змело,

Немов  нічого в неї й не було.

А біль дітей  стискає,

Чому в матусі  серденько вмирає.

Своїх дітей,  онуків, правнуків,

Вона чомусь не пам’ятає.

Найкраще в неї старість забирає.

Та знай матусю, ти не одна,

Кругом з тобою дітвора.

Яка б та старість не бувала,

На  все  життя любимою ,

Єдиною  і доброю ти стала  .

І  всі  ми  добре  знаєм,

Що старості собі не вибираєм.