Блог Княжолука Іван Проців: Спогади дитинства

Газета «Свіча» за № 42 (2547) від 15.10.2021 року сторінка 3 , «Для Свічі» автор Іван Проців

Василь Назарович Проців, 1935 року народження. З 1946 по 1951 роки Василь служив в сім’ї Степана та Ксенії (Мальон) Садовських. Сім’я Садовських вважалася багатою. Степан за національністю поляк. Своїх дітей в родині не було. У власності мали багато орної землі та сінокіс в урочищі Сигла. В господарстві були чотири корови, два воли, свині, птиця , віз . плуг, борона. Землю обробляли волами , або коровами. В господарстві поралися наймані жінки, одні з них доїли корів, інші готовили молочні вироби , а треті реалізовували сільськогосподарську продукцію. В основному на полі сіяли жито, овес та садили картоплю. Пані Садовська в ці роки була народним засідателем в районному Вигодському суді. Більшу частину свого робочого часу вона проводила на засіданнях. Під час відсутності в господарстві управлялася її племінниця Анастасія Петрин, чоловік якої Іван Петрин працював начальником поштового відділення села Княжолука. На той час в Анастасії були дві дочки Марія (Льожерт після одруження) 1943 року народження та Олена (Голубінка після одруження) 1946 року народження .

На службі Василю приходилось вставати зранку в шостій годині , чистити навіз під коровами і гнати їх на випас. Перерив мав одну годину під час доїння корів. Цю годину Василь міг збігати додому і назад. Оплата за роботу проводилась наданням продуктів його батькам. Для багатодітної сім’ї Проціва , це була важлива допомога. За зароблені кошти Назарія купляли одяг та взуття Василю.

Ці роки були надто важкими та болісними для всього українського народу. З приходом совітів в село люди відчули ненависть до себе з боку чужинців. Всі переслідуються та частково пропадають. Інтелігенцію села україномовну вбивають та саджають в тюрми. Священиків катують та вивозять у невідомих напрямках. Діти в школу не ходять. Сільська Церква закрита. Всі родини села перевіряються НКВДистами . Мешканців жорстоко катують та вивозять в Сибір. Такого горя українці ще не знали за часи свого існування.

1946 рік . Двадцять першого вересня. Релігійне свято Марії. Прекрасна пора року. Закінчились жнива.. Дорослі і діти одіті по- святковому, а в кого є дружина або дочка Марія, в того і зібралася родина та сусіди, щоб відсвяткувати. Та не судилося в цей день українським родинам бути щасливими.

Василько спить на припічку. Та раптом від страшного гуркоту під хатою та гавкання собак родина заніміла. Колоди дерева під хатою покотилися, наче танок заїхав у хату, а з вулиці через віконечко ліхтарями засліпили всю хату. Від сильного удару ніг , двері відкрились . Коли Іван встав з ліжка , один з присутніх наказав : «Лягай». Миттю пролунало кілька пострілів. На підлозі мертве тіло і калюжа крові. Після скоєного , злочинці покинули хату. Василько омертвів від скоєного. Очухався, зі страху весь мокрий. Він тихесенько до ліжка - нікого, до колиски - дитина спить. Від побаченого, Висиль закриває очі. Піднявшись на ноги, перейшов до сусіднього будинку де і була Анастасія з дочкою Марійкою. Після приходу Василя, Анастасія з ліхтарнею в руках з хати забрала з колиски дочку Оленку. Тіло Івана так і продовжувало лежати до ранку. Та ніч немала ні кінця , ні краю. Цього дня було вбито чотирьох українців. На ранок звірячі вчинки прокотилися цілим селом.

1951 рік. Сталін видав закон про стягнення податків з тих господарів, які отримують слуги, вирощують сади, свиней, худобу. Цього року праця слуг була скасована і у Василя робота закінчена. В той час в господарствах селян поголовно знищувались сади та худоба.

2021 рік. На дворі початок літа. В школі закінчились навчання. Другого червня цього року учні молодших та середніх класів Княжолуцького ліцею під керівництвом педагогів Галини Юрків, Руслани Марчак побували в Малинові , яке відноситься до житлового фонду села Княжолука. Сьогодні тут залишились два господарства в яких проживали Назарій Проців та Василь Кібель. Сьогодні ці господарства є власністю Ігоря Проціва та Ярослава Титиша. Ігор Проців є сьомим поколінням роду Проців. Колишній тутешній житель Василь Кібель потомства не залишив, а після його смерті стала спадкоємцем його домоволодіння племінниця Анастасія Бабінчук. В 2010 році Агнастасія відчужила домоволодіння громадянину Ярославу Титишу.

Історію Малинова присутнім розповів Василь Назарович Проців , який тут народився і являється четвертим поколінням роду Проців. Також на зустріч був запрошений Іван Проців - краєзнавець, автор видавництва книжок : «Стажками минулого» - історія села Княжолука, «Скарби Карпат» - художня книжка, «Духовний шлях протоієрея мітрофорного Михайла Довжанського» - краєзнавча книга . Іван Проців доповнив Василя Проціва історичними даними Малинова та його походження. Він наголосив , що в книзі «Стежками минулого» є частковий опис про Малинів . З 2012 року Малинів названо вулицею Малинова та присвоєно номера двом домогосподарствам. Після завершення історії про Малинів всі прямували на береги, в долині яких і знаходиться Малинів. Саме тут на берегах від вулиці Малинова в сторону водоканалізаційного господарства і збереглися від війни 1945 року окопи, глибиною до 70-90 см., які на початках війни сягали глибиною більше півтора метра.

Малинів знаходився на берегах річки Свіча і в низині від села Княжолука більше трьох метрів . До сільського старого кладовища від житлових будинків більше 300 метрів. Відстань до села Княжолука 800-1000 метрів.

Спустившись з берега, пересікаємо присадибні ділянки, переходимо через потік Дунаєць і так прямуємо до будинків. За будинками прибережна зона річки , річка Свіча, підніжжя гір, гори Карпати.

Від старожилів згадка, що саме село Княжолука взяла свій початок заснування з Малинова. А оскільки ця місцевість була небезпечна і часто потерпала від паводків, мешканці подалися обживати землі дальше від річки Свіча. Однак і по даний час частина людей продовжують обживати прибережну зону річки в нових житлових будинках. До приходу совітів, дорога з Вигоди через Новоселицю прямувала берегами річки Свіча, через Малинів і виходила до села Гошів. Саме цим і мешканці Малинова користалися, маючи можливість заробляти кошти. Продавати подорожнім фрукти, ягоди , картоплю , хлібні вироби та молокопродукти. Найкращі були прибутки в часи базарних днів міста Болехова та Стрия, а також у святкові дні, коли парафіяни навколишніх сіл відвідували Богослужіння Гошівського монастиря.

Встановлена так звана радянська влада в 1950 роках закрила цю дорогу та примусово виселяла мешканців Малинова без представлення іншого житлового помешкання. Одного разу совіти зайшли в кожну тут хату і зруйнували пічки та заборонили палити в будинках. Накладали штрафи за непокору та наказували. Однак більшість мешканців так і не переселилася з Малинова і продовжували проживати . Щоб вижити, ходили пішком в місто Долину і вручну добували сіль. Потім сіль везли в інші поселення і міняли на хліб. Хліб продавали на місці і вже за виручені кошти купляли одяг та інше. А також біля Долини невеличкі колодязі з яких виходила нафта. Коли прибули совіти то і сіль і нафта були огороджені й доступу до нафти і солі не мали.

Назарій Проців майже все своє життя із взуття користувався ходаками. Це резина могла бути і від колеса машини на розмір ноги прошивалася дротяними скобами , щоб з’єднати сторони обабіч ноги. Замість підкладки накладали в середину нарізану солому довжиною підошви. В замін носків ноги окутували внучами (ганчірками із старого одягу). Назарія сини Михайло, Йосип, Василь, Микола, Іван, Дмитро та Павло мали на всіх одні черевики . В тих черевиках до сільського клубу ходили по черзі . З Малинова до сільського кладовища ходили босоніж. Там в кущі в назначеному місці взувалися і йшли в село на вечорниці , або кіно. Повертаючись додому черевики залишали в назначеному місці і босоніж поверталися додому.