Протистояння

 Газета «Свіча»  за №9 (2566) від 24 лютого 2022 року  ст. 5 «Нам пишуть» автор Іван Проців

        Із розповідей  в часи  життя  Івана Олексійовича  Поповича  1928 року народження, який народився на тодішньому  хуторі Кам’янка села Княжолука  Вигодського району  Станіславської області.

     Дочка Марія Катрій   від батька Івана Поповича дізналася ,  як під час протистояння  між НКВД та  націоналістичним підпіллям  була задіяна операція «Червона мітла». Вона була   спрямована на знищення  українського націоналістичного підпілля   в західних областях України. О с н о в н и м и                    к р и т е р і я м и операції  : забезпечити весь свій московський ресурс у здійсненні облав , блокад та терору, жорсткий партійний контроль, мобілізація всіх видів  військового контролю  та створення агентурної сітки, що означало, неминучий підрив націоналістичного  потенціалу ОУН- УПА. Головним гаслом членів Української Повстанської Армії проти окупаційної навали - здобуття самостійної незалежності України та боротьба за основні громадські права , за рівні права, за демократію, за співпрацю з усіма поневоленими народами проти нацизму та більшовизму. Сили  між ними були не рівні. Нестерпна душевна біль.  Українці вірили в свою перемогу і не падали духом.

     Іван  худорлявий та невеличкий  на зріст. Це йому не мішало у виконанні вказівок націоналістичного підпілля . Будучи хлопчиськом, він знав всі сільські  тайні виходи і заходи села Княжолуки. Маючи родинні стосунки , вмів чітко переміщатися до навколишніх сіл : Солуків, Новоселиця, Яворів, Гошів та передати штафети.

    Односельчанка  Анастасія Костянтинівна Титиш ( дівоче прізвище  Мальон) 1927  року народження  також в часи свого життя  згадувала, як в 1944 році   від місцевого національного підпілля до сільських дівчат поступив сигнал: «прийти на брід через річку Свічу в район великого каменя , на краю води в сторону   хутір Вигадівка».  Десятеро дівчат з нею з кошичками в руках  прийшли  до річки і побачили , що їх дійсно по другу сторону  чекає якийсь невеличкий  хлопчик. Дівчата  знали, що саме на цьому місці  дуже глибока вода, але  він  дуже швидким ходом  по воді наблизився до них і показав брід через не  глибоку воду.  Як не дивно , це і був Іван Попович. Щоб не попасти в підозру,  разом високими травами  та кущами  пробралися в ліс до гірського зрубу. Під видом збиральників  ягід, від Івана,  отримали інформацію, що  на хуторі в Малинові розмістився  гарнізон військових московитів. Щоб бути обережними та старались не пересікатися з ними.  Вони прибули з метою залякування , гвалтування місцевих дівчат , здійснення терорестичних акцій проти місцевого  населення. Так, так Іван не помилився і його слова стали правдою.

        Пора жнив. Іван в підозрі НКВДистів . Родина  його в розпачі. Додому  він не повертається з лісу. Більш, як по три сутки він кочує з штафетками в навколишніх селах. Так замітав Іван свої сліди  перед НКВДистами . Не раз мати умовляла його, щоб був  обережним, бо чутки про його діяльність  ширились  селом. Часті відвідини Богослужінь в Гошівському монастирі надавали Івану  можливість зустрітися та обмінятися інформацією з  однодумцями.  А це загрожувало небезпеку . Та він цим не переймався і свято вірив в свою перемогу над чужоземцями. Це і надихало його свято вірити в майбутнє України  та співпрацю з місцевим  націоналістичним угрупуванням. 

       1991 рік .Мрії  Івана Поповича та українського   націоналістичного підпілля збулися.  Україна здобула свою Незалежн