Російсько-українська війна Разом-сила

 

     Повномасштабне вторгнення орків під час російсько-української війни  двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року о п’ятій годині ранку сколихнуло не тільки Україну, але й весь світ. Початок війни триває з окупацією Криму , частини Донецької та Луганської областей ще з дві тисячі чотирнадцятого року. Мужність та відданість українського народу не дали просунутись окупанту в глиб України на раніше зайнятих позиціях. Народ України з часів свого існування постійно захищається та бореться за свою незалежність та державність, ніколи не брав участі у загарбницьких війнах за ради своїх інтересів. Понад вісім років він  бореться з окупаційними  військами на території своєї суверенної і незалежної Держави.

    Сьогоднішні дні стали особливими у кожного українця. Вони щоденно  стараються укласти свою певну лепту проти російсько-української війни, щоб позбутись окупантів, терору  та геноциду. Адже війська московії принесли нищівного удару містам і селам.  Понад два мільйони біженців з України виїхали в країни світу, більше двох сотень вбитих дітей, незліченна кількість вбитих, скалічених  та замордованих жінок, дітей та інших верств населення, тисячі в полоні  цивільних та сотні військових, понад два місяці триває блокада орками міста Маріуполь, перетворено міста і села в руїни Чернігівської, Київської, Сумської , Донецької , Херсонської, Харківської , Миколаївської областей  України.

  Саме це згуртувало всіх українців не  стояти осторонь і дивитись на злодіяння московських рашистів на території  рідної Держави. Всі хто можуть, б’ють його , а інші допомагають. Понад два десятки  односельчан  Княжолуцького старостинського округу із зброєю в руках вступили до лав Збройних Сил України і героїчно дають відсіч ворогу. На місці утворилась  територіальна оборона. Всі вони, як день так ніч пильно тримають рашистські війська на прицілі, забувши про почуття болю і страху, маючи тверду віру у перемогу. Не сплять і мешканці  громади, вони успішно допомагають учасникам передової. Самотужки зібралися в приміщенні  місцевого ліцею, щоб плести маскувальні сітки, в садочку на кухні, щоб наліпити вареників та пекти паски, проводиться збір засобів гігієни, медикаментів та продуктів харчування. До допомоги також залучились і підприємці села.  Власники свого транспорту  підключились до доставки та перевезення допомоги військовим. Багато , хто одноосібно перерахував кошти на  особовий рахунок Української Армії . Не зважаючи на своє місце перебування, передали амуніцію та засоби переміщення. Отець Олег Фесняк храму  Великомучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України та отець Ігор Ліпчинський храму Дмитрія  Української Греко-Католицької Церкви  на своїй духовній ниві разом з парафіянами віддають свою дань. А це зібрання коштів та продуктів харчування, щоденна спільна молитва  до всевишнього за збереження  українського війська та всього людства України. Отець Олег передав через капеланів  Івано-Франківської Єпархії ПЦУ на  потреби  українського війська зібраних сімдесят тисяч гривень та продукти харчування.

 Сьогодні всі разом, пліч-о-пліч стоять разом з Героями України в озброєнні своєї Держави. Тільки завдяки об’єднанню зусиль українців і правильній побудові командування,  ворог отримує відсіч. Тотальний опір – це смерть рашистам та смерть фюреру путіну, послідовнику божевільного адольфа гітлера . Оборонні сили України героїчно протистоять ворогу, якого колись називали другою світовою армією. Противника  зупинено по всіх напрямках  бойових дій  країни.  Ворогу завдаються нещівні втрати, яких він не бачив і не міг уявити  з часів свого формування. Це відплата за нанесення по території України ракетно-бомбових ударів, в результаті яких гине мирне населення, діти,  військові, руйнується інфраструктура та життєдіяльність країни.

  Українці від наймолодшого до найстаршого готові боротися за свою Батьківщину, за її незалежність, суверенність та людські права і свободи до останнього подиху, а якщо і прийдеться померти, то як справжні герої – як Герої України, односельчани Ігор Денисів , Віталій Боднарук, які віддали своє життя  захищаючи Україну у російсько-українській війні..

 Про подвиги  героїв сьогодення в нашій та братніх  країнах  складають і співають пісні, пишуть і розповідають вірші та оповідання,а в майбутньому вивчатимуть їх у вузах та школах  країн світу.

Російсько-українська війна Світ на дотик

       

        З перших днів російсько-української війни студентів- інвалідів по зору першої групи  в кількості  п’яти чоловік з Генічеського фахового медичного коледжу  Херсонської області з міста  Генічеськ приютила пенсіонерка  Анастасія Назарівна Лесів 1942 року народження   Княжолуцької територіальної громади що на Долинщинні  в Прикарпатському краю. Серед переселенців:  Школьник Олег Генадійович 24.02.1985 року народження з міста  Кривого Рогу Дніпропетровської області, Могитича Віталія Михайловича 29.05.1991 року народження з Княжолуцької територіальної громади (онук Анастасії) , Луцик Дмитро Святославович 19.01.1985 року народження з міста Запоріжжя, Шивякін Артем Вікторович з міста Лозова  Харківської області.  Всі вони студенти третього курсу коледжу. Разом з ними дівчина  Палій Інна Ігорівна 19.01.1986 року народження  19.01.1986 року народження з села Безсали Лохвецького району Полтавської області також інвалід по зору першої групи. Всі вони недієздатні і не зрячі.

       Вісімдесятилітня Анастасія від пропозиції прийняття переселенців не зрячих поставилась з обережністю. І раптом промайнула в неї думка, що з ними разом  мій онук. Зустрівши їх в своєму господарстві, вона довго не могла прийти до себе. Їй було моторошно. Дивлячись на них ,як вони з обережністю, завдяки органів чуття, дотику  та слуху, вивчали  місце свого  розташування. Присутність сліпих надали сили Анастасії , щоб доглядати за ними. З першу вона заготовила тісто , для випічки хліба. Хліб свіжий був дуже смачний . Діти  їли  хліб і дуже дякували Анастасії. Вона стояла рядом із ними і заливалась  сльозами. Їй було болісно.

        Сусіди та інші мешканці села , кому були ці діти не байдужими, допомагали продуктами харчування, одягом та взуттям. Дізнавшись про сліпих дітей, сестри мешканки села Анна Мальон та Анастасія Фледан відвідали переселенців в той же день з наданням відповідної  допомоги. Згодом переселенці  отримували і гум  допомогу . Односельчанка Наталія , постійно надавала їм допомогу парикмахерських послуг.

     Через тиждень проживання Луцик та Шавякін виїхали  до Польщі. Вони продовжували спілкуватися  в телефонному режимі  і  планували забрати до себе  Могитича та Школьника. Дальше Луцик та Шавякін мігрують з Польщі  в інші держави Європи.

      Відсвяткувавши Пасху в Княжолуцькій територіальній громаді Могитич та Школьник  групуються з групою по навчанню і мігрують в Ірландію.

      Ці діти з особливими потребами слабкі фізично, але надто сильні духом. Вони не просили жодних  жалюгідних подачок. Їм потрібні нормальні умови життя. Відповідне ставлення  з боку суспільства, як до повноцінного громадянина.

     Хочеться вірити, що всі вони зможуть закінчити медичний коледж, здобути свою професію і отримати диплом спеціаліста.

    При розмові з ними , вони вразили мене своїми знаннями та  почуттями, вміннями  виживати в умовах війни та нинішньому середовищі. Вони дуже швидкі на контакт . Також опанували  високий рівень у користуванні комп’юторною  технікою.  Дай Боже їм кожному знайте себе в цивілізованому світі та віддати свої знання на благо людства.

     З часу повномаштабного вторгнення російських окупантів на територію України  в Княжолуцьку територіальну громаду прибуло з території бойових дій України  понад двісті переселенців . Мешканці села самотужки , без  впливу адмінресурсу, прийняли людей і надали їм першу необхідну допомогу. Пані  Анастасії Лесів, хочеться віддати низький уклін за прийом та обігрів переселенців-інвалідів  у свій поважний вік.

Моя вишиванка

 

У мене гарна вишиванка,

Сонячна моя  веснянка,

Однотонна й кольорова,

Її мати  вишивала,

Дрібні хрестики вкладала.

 

Оберіг-сорочка моя ,

Це українська моя доля,

Вона предків  талісман,

В морі батьківських бажань,

Невичерпних  нам пісень.

 

Щастя світле в ній знайду,

В серці бережу її красу,

У ній історію й традиції несу,

Слово й думку Кобзаря,

В Україну вірю, бо вона моя.

На гаївках

 

В центрі нашого села,

Стоїть Церковця Свята,

Біля неї дітвора,

А на дворі тепла днина,

Тут зібралась

Українська вся  родина.

Діти гаївки  співають,

В хороводи із собою

Старших забирають,

Весну разом величають.

Ахінея

 

Московська  ахінея скрізь повзе,

І в Україні «демілітаризацію» веде,

«Бандерівців й нацистів» в ній шукає,

Геноцид і мародерство,

Після себе залишає.

 

Блюзнірство путінське   царює,

І нагороди вбивцям  він дарує,

Тим, що українців мордували і вбивали,

Тим, що народ України обкрадали,

На пів живе, своє сміття стріляли.

 

Понівечений розум москалів,

Пропагандою у душах зачерствів,

Зло за добро сприймають

І фюрера рашистського,

На московії, у злочинах всі  потурають.

День пам'яті та примирення 2022

 Сьогодні восьмого травня після закінчення недільної Літургії  протоієрей отець Олег Фесняк  храму великомучениці Параскеви-Пятниці  Православної Церкви України разом з парафіянами, церковним хором та процесією  відслужили молебень присвячений Дню пам’яті та примирення з  метою гідного вшанування подвигу Українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та російсько-українській війні 2014-2022 років , висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, геноциду,  депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань, утвердження спадкоємності традицій воїнів — переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни. Після спільної молитви, отець Олег у своїй промові згадав про колишні та сьогоднішні рашистські злочини, про поневіряння українського народу у таборах та злочини проти нього та України в цілому, про воїнів колишніх та сьогодення, про тих хто віддав своє життя за ради майбутнього України та тих, хто сьогодні боронить  наші землі та Державу від московських загарбників. У виконанні церковного хору прозвучав гімн України та пісня «Ой у лузі червона

калина».

Сини і дочки України

 

Найкращим мир є  нині,

Закрите  небо в Україні,

Її  сини і дочки ,

Собою небо закривають,

Свою країну  вберігають.

 

Ціна безмежна є ота,

Щоб Україна розцвіла,

Життя готовий

Кожен з них своє віддати,

Щоби щаслива була  мати.

 

Щоб сльози радості були,

І лиш завжди цвіли сади,

А рідна мати посміхалась,

Дітей своїх завжди стрічала ,

І горя від війни не знала.