Російсько-українська війна Світ на дотик

       

        З перших днів російсько-української війни студентів- інвалідів по зору першої групи  в кількості  п’яти чоловік з Генічеського фахового медичного коледжу  Херсонської області з міста  Генічеськ приютила пенсіонерка  Анастасія Назарівна Лесів 1942 року народження   Княжолуцької територіальної громади що на Долинщинні  в Прикарпатському краю. Серед переселенців:  Школьник Олег Генадійович 24.02.1985 року народження з міста  Кривого Рогу Дніпропетровської області, Могитича Віталія Михайловича 29.05.1991 року народження з Княжолуцької територіальної громади (онук Анастасії) , Луцик Дмитро Святославович 19.01.1985 року народження з міста Запоріжжя, Шивякін Артем Вікторович з міста Лозова  Харківської області.  Всі вони студенти третього курсу коледжу. Разом з ними дівчина  Палій Інна Ігорівна 19.01.1986 року народження  19.01.1986 року народження з села Безсали Лохвецького району Полтавської області також інвалід по зору першої групи. Всі вони недієздатні і не зрячі.

       Вісімдесятилітня Анастасія від пропозиції прийняття переселенців не зрячих поставилась з обережністю. І раптом промайнула в неї думка, що з ними разом  мій онук. Зустрівши їх в своєму господарстві, вона довго не могла прийти до себе. Їй було моторошно. Дивлячись на них ,як вони з обережністю, завдяки органів чуття, дотику  та слуху, вивчали  місце свого  розташування. Присутність сліпих надали сили Анастасії , щоб доглядати за ними. З першу вона заготовила тісто , для випічки хліба. Хліб свіжий був дуже смачний . Діти  їли  хліб і дуже дякували Анастасії. Вона стояла рядом із ними і заливалась  сльозами. Їй було болісно.

        Сусіди та інші мешканці села , кому були ці діти не байдужими, допомагали продуктами харчування, одягом та взуттям. Дізнавшись про сліпих дітей, сестри мешканки села Анна Мальон та Анастасія Фледан відвідали переселенців в той же день з наданням відповідної  допомоги. Згодом переселенці  отримували і гум  допомогу . Односельчанка Наталія , постійно надавала їм допомогу парикмахерських послуг.

     Через тиждень проживання Луцик та Шавякін виїхали  до Польщі. Вони продовжували спілкуватися  в телефонному режимі  і  планували забрати до себе  Могитича та Школьника. Дальше Луцик та Шавякін мігрують з Польщі  в інші держави Європи.

      Відсвяткувавши Пасху в Княжолуцькій територіальній громаді Могитич та Школьник  групуються з групою по навчанню і мігрують в Ірландію.

      Ці діти з особливими потребами слабкі фізично, але надто сильні духом. Вони не просили жодних  жалюгідних подачок. Їм потрібні нормальні умови життя. Відповідне ставлення  з боку суспільства, як до повноцінного громадянина.

     Хочеться вірити, що всі вони зможуть закінчити медичний коледж, здобути свою професію і отримати диплом спеціаліста.

    При розмові з ними , вони вразили мене своїми знаннями та  почуттями, вміннями  виживати в умовах війни та нинішньому середовищі. Вони дуже швидкі на контакт . Також опанували  високий рівень у користуванні комп’юторною  технікою.  Дай Боже їм кожному знайте себе в цивілізованому світі та віддати свої знання на благо людства.

     З часу повномаштабного вторгнення російських окупантів на територію України  в Княжолуцьку територіальну громаду прибуло з території бойових дій України  понад двісті переселенців . Мешканці села самотужки , без  впливу адмінресурсу, прийняли людей і надали їм першу необхідну допомогу. Пані  Анастасії Лесів, хочеться віддати низький уклін за прийом та обігрів переселенців-інвалідів  у свій поважний вік.