Вишиванка -ураїнський родовід

 

             

З давніх часів в Україні вишита сорочка являється оберегом. Вона є символом українського роду, людської  краси, здоров’я,  доброї долі, святості родоводу, пам’яті та любові. Саме таким свідченням і є родина Попович (Бабінчук), що на Долинщині в Прикарпатському краю в підніжжі гір Карпат – Княжолуцький старостинський округ Долинської ОТГ. Ще з давніх часів вишиванка для цієї родини,  мала надзвичайно важливе значення. Адже вона для них служить , як продовження роду. Анна Григорівна Бабінчук 1895 року народження, будучи в підлітковому віці, вишила самотужки  свою сорочку. Нитки допомагала підбирати її матуся.  Вона знала значення кожної нитки та візерунку, за кольором та візерунком. Вчилась  вишивати ще з малих літ. На той час, не вміння вишивати для дівчини, це було дуже низько.

            Вишита  сорочка Анною,  надихає силою української землі. Вона вишивала її хрестиком на домотканому полотні  і вже за переказами своєї матері підбирала нитки. Знала, як символізують сорочку нитки чорного та червоного кольору, про які  так часто згадується в народних піснях. Чорний колір символізує – журбу, а червоний любов. Кожен візерунок має своє не абияке значення. Це в основному візерунки маку – перемогу і добробут, барвінку – кохання і вірність, соняшника – світла і тепла , калини – продовження і збереження роду.

          1935 рік.  Анна Бабінчук  народила дочку Анастасію  і в свою чергу прищепила їй любов до української вишиванки. Яка і стала продовжувачем роду Бабінчук. Час ішов . Діти виростали.

        1950 рік. Важкі панували часи з приходом московитів. НКВДисти наче сказилися , переслідували всі місцеві українські родини. Анну Григорівну Бабінчук разом з сімє’ю депортували  в Сибір. Найдорожчим було для неї -вишиванка, яка являлась і являється – українським національне вбрання, яскравим оберегом  і символ  її долі.

       1953 рік. Дочка  Анни Анастасія одружується з депортованим односельчанином Іваном Олексійовичем Попович

       Родина Анни Бабінчук поповнювалась онуками. Збільшувався рід. Вишиванку на чужині берегла , як зіницю ока. Чи мало мала  Анна там подруг. І кожній із них, хотілося мати  таку вишиванку. Холод, голод і чужина зблизили всі депортовані родини в одну велику справжню українську родину. Адже доля у них була одна. Тож вирішила Анна, порушуючи на той час всі  традиції, свою сімейну  реліквію – вишиванку, а саме вишиті узори на полотні сорочки ,  розділити  між українською родиною. Після повернення з Сибірських нетрів, вона привезла тільки один вишитий рукав. Його берегли в продовж всіх років.

         Знаючи всю цю історію про  вишиванку, дочка Анастасії Попович (Бабінчук) та онука Анни Григорівни Бабінчук  Марія Іванівна Катрій (Попович) 1978 року народження,  довго вагалася відновити  родинний оберіг – реставрувати родинну вишиванку. Мрія збулася. Сьогодні в цей значний день для України – «День вишиванки», Марія Катрій одягнула вишиванку свого роду – оберіг родини Бабінчуків

   Ми віримо і впевнені, що під родинним оберегом - вишиванкою, родина Бабінчуків , буде жити довго і щасливо.