Доля у двох

 

Я не втомлюся дякувати долі,

Що поєднала двох серця,

За кожен день прожитого життя,

За те,  що є на двох одна мета.

 

Добро і радість в  дім нести,

Своїх дітей в садочок й школу повести,

А потім у вишах їх навчати,

Щоб вмілі руки мати.

 

Рідну Батьківщину  вберігати,

Сім’ю українську будувати,

Дожитись внуків й правнуків своїх,

Батькам вклонитись низько, аж до ніг.

 

Щоб мир і спокій панували

І оберіг родинний не втрачали,

Бо час години не спинити

І впущене ніяк  вже не вернути.