З перших вуст
З перших вуст
Позаду три десятиліття. Тягар
російсько-української війни – біль сьогодення та пам’ять про тих, хто віддав
все найдорожче заради Укроаїни та її
народу. Ніколи і ніхто несміє осквернити Героїв Збройних Сил України, тих, хто
відійшов у вічність в часи окупаційної російсько-української війни, тих, хто
продовжує боронити Україну сьогодні, пролиту ними кров заради майбутнього, тих , хто пройшов і йде
крізь пекло війни, тих хто в полоні і депортовані, тих хто закатований, загинув
і вижив, про тих, кого завжди будуть пам’ятати і згадувати за їх мужність і
героїзм.
Позаду три десятиліття власного
життя. Він воїн. П’ять років із них набуття військових знань та навиків і вісім
років служби в рядах Збройних Сил України російсько-української війни. Звати його Віталій. Народився Віталій
Богдан 24 травня 1993 року у
сонячному Закарпатті в селі Угля Тячівського району. З дитинства Віталій
гартувався фізичною культурою, а також захоплювався військовою справою. Саме це
передалося йому від діда, прадіда.
Село Угля
у якому народився, проживав і навчався в школі Віталій, має певне своє
історичне значення. В давнину село було у власності синів короля Апруша: Ердо
та Гергеш. Подарував їм село король Сигізмунд у 1389 році. До ХУІ століття
члени родини жили під прізвищем Угляї. З легендарних джерел відомо, що в 885 році в Углю прибули
учні святих рівноапостольних братів Кирила і Мифодія, котрі заснували
Углянський монастир, що й нині виблискує куполами бані на пагорбі. В 1410 році
половину Углі на час було придбано ,
але через 10 років стало румунським , а
потім русинські Угляї дворянство знову повернуло село. У 1558 році в Углі побувало посольство російського царя
Івана Грозного. Повернувшись у Москву, воно передало донесення про природні багатства околиць Углянського монастиря: кам’яну сіль,
мінеральні джерела та рослинний світ. Углянський чоловічий монастир є одним з
найстарших монастирів Закарпаття. Я.
Головацький датує згадку про чоловічий
монастир в Іпатівському літописі ще в 1262 році. Із зміною періодів життя та
володіння історія монастиря постійно змінювалася. В період радянських часів
монастир був закритий. В 1990 році відроджено діяльність монастиря за
ініціативою черниць на чолі з Христиною
Стан.
Село Угля
красується серед околиць густих лісів. Державний біосферний заповідник
села славиться рідкісними буковими пралісами та трав’янистими
угрупуваннями. Також знаходяться пам’ятки
неживої природи: сталактитові печери – Романія,Чур, Жемчужина, Під гребенем,
Молочний камінь та Термокса мала і дві скелі – струнчаки – Камяні ворота і
Дирявий камінь. – храм Різдва пр. Богородиці – 1875, монастир і храм Успіння
пр. Богородиці 1993.
2008 рік. Віталій Богдан закінчує дев’ять
класів Загально освітньої місцевої школи
і вступає на навчання до Мукачівського
ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Ліцей відповідно до рішення Закарпатської обласної ради 8 сесії УІІІ
скликання від 03.11.2022 року Закарпатський обласний ліцей – інтернат з ПВФП імені Героїв Красного поля Закарпатської обласної ради. .
2010 рік.
Віталій закінчує навчання в ліцею і
пробує вступити до Львівської Національної
академії сухопутних військ. Однак невдача. Він вступає до
Прикарпатського університету імені
Василя Стефаника, на економічний
факультет. Під час навчання на одному факультеті Віталій знайомиться з
однокурсницею Мар’яною Дарвай. Поряд
з навчанням Віталій займався гирьовим спортом. Активну брав участь у
змаганнях і займав призові місця. 2011 рік. Він стає кращим
спортсменом університету. 2012-2013 р.р.
Віталій Богдан в рядах строкової
військової служби Української Армії у 80-му окремому аеромобільному
полку. В цьому ж році, він продовжує військову службу в роті поліції особового
складу м. Івано-Франківськ. 2014 рік.
В складі цієї роти він приймає участь в
бойових діях на території Донецької області в місті Маріуполь. 80-та окрема
десантно-штурмова Таврійська бригада (80 ОДШБ, в/ч А0224, пп В4174) військове
зєднання у складі Десантно – штурмових
військ Збройних сил України чисельністю у бригаду. Ця бригада одна із
перших в 2014 році була піднята для відбиття окупанта під час повномаштабного
вторгнення РФ. Її підрозділи брали участь у боях за Слов’янськ та інших
ділянках зіткнення з ворогом на сході України. .
2015 рік. Віталій
Богдан одружується з Мар’яною Дарвай , яка проживає на Прикарпатті в с.
Княжолука Долинського району Івано-Франківської області. Після одруження вони
разом продовжують проживати в
Прикарпатському краю у батьків Мар’яни.
04.08.2016 року.
Цей найщасливіший день життя молодого
подружжя Богдан. Адже в них народився синочок Ілля.
2017 рік. Віталій
за власним бажанням звільняється з військової служби.
18.07.2020 року.
Сімя Богдан знову поповнюється новонародженим сином Антон. Щасливі батьки і
щасливі діти. Та за вікном війна. Щоб бути впевненому, що діти його і всієї
України в безпеці, Віталій готується на захист Батьківщини.
2020 рік. Він продовжує військову службу в окремому загоні
спеціального призначення ОМЕГА. Це загін розвідки спеціального призначення у
складі Національної гвардії України. Був
створений в 2014 році. В 2022 році загін
реорганізовано в 3-ій окремий загін особливого призначення «Омега» НГУ.
2021 рік. Серпень
місяць. Віталій Богдан в складі окремого загону спеціального призначення ОМЕГА продовжує приймати участь в бойових діях ООС на території Луганської та Донецької області.
2022 рік. З 02-18 січня Віталій перебуває на
вихідних. Він як військовий розумів і
знав, що РФ готується до повномаштабного вторгнення в Україну. Посилаючись на те, що РФ ще в березні місяці 2021 року, збирала свої
війська і техніку біля кордону України і вже в кінці року їх нараховувалось
більше 100 000. МЗС Росії виставила вимоги про заборону приєднати України до НАТО. Військові РФ нагло
почали порушувати Мінські угоди, використовуючи заборонену зброю і
застосовували похабну поведінку. Ворог почав застосовувати артилерію. Порушував
всі норми війни. Тривали регулярні обстріли. АТО фактично вже не було.
Назрівала повноцінна війна. Двадцять першого лютого РФ офіційно визнає ЛНР та ДНР та вводить на їх території свої війська, а їхня Рада
одноголосно схвалила застосування військової сили за межами РФ. Хоча
повномаштабного вторгнення РФ в Україну не було, та атмосфера повністю
відповідала війні. І це не могло бентежити кожного військового, так згадує
Віталій.
23.02.2022 року.
Займаючись вдома своїми особистими справами на душі мені було дуже
тривожно. Раптом телефонний дзвінок колеги. Не вже. Дійсно. Він повідомив, що
проходять збори військових. Та нам ніхто не телефонує. Здавалось, що
годинникова стрілка зупинилась назавжди. Місця собі не можу знайти. Чому не
визивають мене?
24.02 2022 року.
Четверта година ранку. Телефонний виклик. Терміновий збір. Хвилини прощання з
рідними. В переді піший кілометр на траси зустрічі з побратимом. Короткий
проміжок часу. Вони з колегою в пункті дислокації. На дворі кидало на день. Чути
звуки вибухів по всій околиці. Війна. Озброївшись , вони підготовили техніку до
бойової готовності. Працювали в Західному регіоні.
З часом їх
перекидають на військові позиції в місто Макарів, який з перших днів став на
захист Київщини. 27.02.2023 року в Макарів прибула ворожа техніка. На захист
стали бійці добровольчих батальйонів, щоб зупинити ворога. Не маючи бойового досвіду, але маючи мету
вберегти рідну землю, вони озброїлися автоматами, впевнено вступили в двобій з
рашистською ордою. З першу рашисти оточили селище, а згодом окупація. Однак
мешканці мужньо тримали оборону та чинили ворогу опір в напрямку Києва. Вони разом із макарівчанами опинилися в лігві російсько –
української війни. Макарів на лоні
палаючих лісів. Приміщення гольфклубу
загарбники використовували , як свою військову базу. Окупація Макарівки, голод
, холод, брак харчування та ніяка логістика зустріли макарівчан. Йшли активні
бойові дії. Ворог застосовував важку техніку та авіацію. Страшний моральний
стан. Скрізь гуляли домашні тварини та покинуті будівлі. Так виглядала
Макарівка в період окупації ворогом.
Мало хто
зміг з мешканців покинути Макарів,
більшість залишилась вдома і стали до зброї, тримаючи тридцять два дні оборону
Макарівщини. В своїх спогадах згадує Віталій жах і страх кожного, співчуття
побратиму і ненависть до ворога, який нищив, грабував і руйнував все перед собою, насилував і
вбивав, знущався, брав в полон і депортував в Сибір. Без тепла і води, без їжі
і ліків люди перебували в підвалах. Під
час окупації макарівчан, значну допомогу надавав Фастівський хлібозавод.
Завдяки волонтерським групам, отримували продукти харчування та ліки.
Не маючи жодних продуктів харчування, пригадує
Віталій, побратими знайшли одну уцілілу кухню з підведеним газопроводом та
залишками муки. Один із побратимів замісив на хліб і спік його. Смак його, він
відчуває досі. Це був найсмачніший хліб в його житті і його не забути.
Кожного
охопила боязнь. Важко було довірятись. Боялись один одного. Ворог розбивав
магазини та склади, офіси та підприємства. Однак місцеві стягували продукти
харчування до підвалів і ділилися з військовим, а також сприяли і підтримували
їх, як могли. Віддавали свої засоби пересування. Окупанти маркувались білими
пов’язками на рукаві. Будучи в окупації, Макарів в нічний час перетворювався в
місто привид: рипіли підірвані ворота, скрип розбитих будинків та гілля дерев, все що розносив вітер. І це дуже
бентежило їх в нічний час. Жах від побаченого і досі переслідує його: закатовані
старенькі і хворі люди , які не змогли пережити окупацію, перелякані оченята
маленьких дітей, вбиті Герої, які без зброї протидіяли ворогу. Саме так виглядала
протидія ворогу за Макарів. Вже в перші дні квітня окупантів вигнали з міста і
не дали можливості їм наступу до Києва.
Лютий 2022
року . В перші дні російсько-української війни у Чернігові окупантами було
зруйновано 27 мостів і шляхопроводів, пошкоджено понад 3 000 будівель. Серед
них школи, садочки, лікарні. Вже в половині березня
місяця від рук окупантів майже 40% зазнають руйнування об’єкти соціальної
інфраструктури: водопостачання та електропостачання, тепло-газо постачання. В
тимчасово окупованих територіях
Донецької, Луганської, Сумської та Чернігівської областей,
російські підрозділи вилучали українську історичну та художню літературу.
Квітень 2022
року. Місце дислокації Чернігів. Це місто взагалі не було
готове до ведення війни з рашистськими окупантами. Шлях був важкий і довгий.
Колона рухалася дуже повільно. Маршрут тривав майже добу. Біля першої години ночі колона прибула в
Чернігів. Ми розмістились в підвалах
житлових будинків, яких майже нікого не було. В місті вже працювала артилерія
ворога і їздили їхні танки. Неспокій був і в повітрі. Після доби їхнього
перебування, ворог зніс міст через річку
Десна. Чернігів опинився в окупації і втратив зв'язок з Україною. Тільки завдяки
силам оборони та інженерним військам було налагоджено систему зв’язку через річку Десна.
Підрозділи ЗСУ розділилися по групах і вели бій з
рашистськими окупантами в різних
напрямках лінії фронту. В основному підрозділ був сформований з учасників АТО і
колишніми учасниками бойового загону. Це люди, які мобілізовані і повернулись з
різних куточків світу, в яких перебували на той час.
02 квітня.
Чернігівщину звільнено. Проводилась зачистка. Відновлено сполучення Чернігова з
Києвом. Залишилось 30% вцілілого міста з важкими наслідками. Чернігівщина довго
пам’ятатиме жахи російсько-української війни.
В кінці квітня,
під час звільнення Чернігова від окупантів, рашисти продовжували артилерійські
обстріли та наносили авіаційні удари в прикордонній зоні РФ.
Підрозділ
затримувався до повного звільнення Чернігова від окупантів і гнав їх до кордону
РФ. Їхні механізовані війська мародерили по житлових квартирах та будинках
забирали буквально все, що залишили
вдома українці. Всі, хто пережив тут окупацію, розповідали, що по
прибуттю окупантів, за ними прибувала інша рашистська колона, яка нібито
займалася допомогою потерпілим українцям. Вони вже не мародерили, але вже після
перших не було що брати наступним. І це було дуже дивно. Самі вони розуміли, що
їх ніхто не чекає. Однак це було завдання окупантів. І вибору членів другого
ешелону не було. Він та його побратими завжди старалися , щоб біля них був
хліб, медичні препарати, цукерки, щоб пригостити дітей. Це все було першою
необхідністю для тих, хто пройшов окупацію Чернігова.
Він старався щоб
був хліб і лікарства в машині і цим ділилися з місцевими, а дітям обов’язково цукерки
і так вони краще джовіряли нам. Мешканці міста звирнули особливу увагу на те,
що ворожа техніка при пересуванні дуже гриміла, а техніка ЗСУ проходила не
замітно і без шуму. Мешканці сіл Анисів та Лукашівка стали очевидцями обстрілу
мирного населення 300 мм. Смерчами,
після яких трясло землею, все зривалось і горіло. Часто вони зустрічали
насипані могили з хрестами збитими із
дощечок, в яких були похоронені військові та цивільні. Всі вони загинули від
рук окупантів. Нам доводилось вести цілодобове спостереження, щоб не впустити
ворога. Що виснажувало нас.
Найважче було перенести те, що він
ніколи не очікував, а саме, як воїн - батько втрачає рідного сина. Точились жорстокі
бої в притул з рашистами. Та раптом
зброя ворога підкосила побратима, неподалік якого був його рідний батько, який
пліч-о-пліч, готовий ризикувати життям, щоб врятувати близьку людину. Син
помирає в батька на руках. Смерть сина - воїна, стала важкою травмою для
кожного із воїнів. Цю втрату неможливо передати словами, коли син - воїн віддає
своє життя заради Батьківщини і стає Героєм, а батько картає себе, що не зміг
його вберегти від зброї ворога. З ними українську землю захищали і продовжують
захищати воїни, які пройшли
найгарячіші точки війни 2014-2021 роках,
які мають знання, навики і досвід і ненависть до окупантів. Ті, хто стояв і стоїть
пліч – о пліч з нами, захищатимуть Україну з легендарними особистостями та
народними героями війни. Опір українців-смерть окупантам.
Росія відкрила
бої по всьому периметру розмежування з територією України. Час потребує великої
сили та великої кількості боєприпасів.
Після бойових дій
в російсько-українській війні у
Чернігові, військова колона Віталія, вирушила в сторону Харкова.
На ранок 24 лютого
для харківчан почалася повномаштабна
російсько-українська війна вибухами
боєприпасами по всій території міста. До
війни ніхто не готувався. Про можливість всі розуміли, але не ніхто не вірив.
Для ведення бойових дій, добровольці зброю отримали від Служби Безпеки України.
Отримти зброю виявилось багато охочих. Однак люди не розуміли, де взяти її, що
робити, щоб захистити себе. Вніч на 26 лютого в місто зайли перші ворожі танки, яких силами тероборони та ЗСУ було знищено. Ворожа
зброя наносила удари по житлових кварталах та всій інфраструктурі Харкова і
населених пунктах. Місто в окремих районах втрачало поставки води, тепла і світла.
Харків зазнавав массованого ворожого удару «Градами» - десятки загиблих та
слтні ранених. В березні місяці окупанти продовжують наносити по місту ракетні
удари, бомбардувальник – ракетоносець Ту-22
випустив 16 ракет «повітря –
поверхня». Бійці ЗСУ наносять потужні удари по ворогу. Бійці на БМП-2 із одним «Джавеліном» захоплюють шість нових російських танків Т-80БВМ зі
складу 200=ї мотострілкової бригади
бойовиків РФ. Йшли щоденні бої. 8
березня з міста було вибито ворога. Харків повністю контролювали ЗСУ. Однак
бойовики РФ продовжують активний обстріл міста. Станом на 18 березня надто складно залишалась ситуація в Ізюмському районі –
Циркунах, Куп’янську,
Липцях, Вовчанську та Балаклії. Під постійним вогнем ворога залишаються райони
Харкова:Холодна Гора, Олексіївка, селище Жуковського, Велика Данилівка, ХТЗ,
Північна Салтівка. Військові ЗСУ щоденно приносять колосальні убитки, знищуючи
їхню наземну і повітряну бойову технку, а також живу силу. 31 берзня вже 20 днів , як
ворог тримає в блокаді Ізюм. Бойовий дух у країнців та не підготовленість
резервів окупантів, деморелізація
окупаційних військ, через відхід
підрозділів ЛДНР, військові ЗСУ
від Харкова перейшли в контрнаступ. Окупанти кидають свої підрозділи і
не повертаються до своїх домівок. Розпочата російсько-українська війна – це
війна знищення свого народу та геноцид і знищення росіськомовного населення на
території України. Тим часом їхня колона
в квітні місяці з Чернігова перемістилася до Харкова і приступили до ведення бойових
дій в районі Балаклія, Байрак, Гусарівка, Чепіль, Курульки. Тут велись надто важкі бої з окупантами. Їзня
військова колона втратила командира і понесла великі втрати, багато ранених.
Пліч о пліч Відпір ворогу ми вели пліч о
пліч з 93 бригадою. Ця бригада з квітня
по червень зайняла оборону Харківщини, холодноярівці обороняли
Ізюмсько-Балаклійську ділянку фронту. Це бригада відважних і хоробрих воїнів,
справжніх фахівців, які не жаліли ні засобів , а ні сил. 93-я окрема
механізована бригада «Холодний яр» (93 ОМБр, в/ч А1302, пп В2830)- зєднання механізованих
військ у складі Сухопутних військ чисельністю в бригаду. Бригада з самого початку бере участь у війні на
сході України. З Росією. Підрозділи
бригади прийшли найзапекліші бої війни, включно з боями під Іловайськом та
Донецькким аеропортом.
Обстріли ворогом
з артилерії житлових територій Харкова
не припинялися. Ворог продовжував нарощувати свої війська в Україні і готував новий наступ – оточити українські сили ООС та захопити
Харків. Тим часом військові ЗСУ продовжували наступальні операції під Харковом. Вже було звільнено
селище Руська Лозове.
Червень місяць 2022 рік.
Віталія і його військову бригаду перекидають
до Сєвєродонецька, в якому точаться бої з ворогом з 28 лютого 2022 року.
Ворог намагається ввійти в місто . Воїни ЗСУ знищують ворога і не дають доступу
в місто. Місто являється тимчасово адміністративним центром Луганської області, з часу окупації
росіянами Сходу України. Промайнуло пів
року , коли я тут був. Місто не впізнати. Зруйновано соціальну та критичну інфраструктуру міста, відсутня більша частина
населення. Внаслідок бойових дій на Хмельниччину евакуювали Східноукраїнський
університет імені Даля. Ворог снарядами зруйнував корпус та знищив артилерією
дахи корпусів. У місті Кремінній окупанти в притул із танка розстріляли будинок
для літніх людей. В результаті чого загинуло 56 людей , 15 людей викрали.
Артилерійськими ударами ворог нищив і спалював багатоповерхівки. В другій
половині квітня ворог зайняв місто Кремінна. Евакуація населення стала
неможливою. Однак з Лисичанська, Попасної , Гірського, Рубіжного,
Сєвєродонецька евакуація населення продовжувалась. Тим часом ворог намагався форсувати річку
Сіверський Донець , де значно поплатився величезними втратами, як в особовому складі (1000 чол.)
так і у військовій техніці. Збройні сили Російської Федерації значно
поповнювались як військовою технікою так і особовим складом. Це була явна
підготовка до захоплення траси Бахмут-Сєвєродонецьк та міста Сєвєродонецьк. В
той час воїни Сил спец операцій ЗСУ у
взаємодії з іншими підрозділами вдало
проводять операцію з підриву захоплених
росіянами залізничних мостів між містами Рубіжне і Сєвєродонецьк.
Російська армія знищує водозабезпечення та електрозабезпечення міста
Сєвєродонецьк.
В
місті задіяно багато сил спецпідрозділу. Дуже важко вибивати ворога з міста.
Ворожа техніка знаходиться поміж житлові
будинки, що не дає можливості нищити її.
Значне йде великий розхід боєприпасів. Не секрет , що підземні комунікації
ворог може використовувати для просування в тил. Попри тяжкі бої, ми проводили
евакуацію місцевого населення до більш захищеної місцевості .
Однак не всі мешканці виявляли бажання покидати місто. В основному це люди з
проросійськими поглядами, тобто ждуни. Інша
частина, яка залишилась співпрацювала з нами і допомагала у знищенні
ворога. На високому рівні була
налагоджена взаємодія спец підрозділів.
А саме: медична допомога; поставка продуктів харчування; евакуація мирного
населення та ранених. В місті вже майже 80% зруйновано будинків, газопроводи,
водогони, газопостачання та водопостачання. В кінці травня ЗСУ вдається
відтіснити з міста Сєвєродонецька російські війська. Під час запеклих боїв українським
військовим 81-ї окремої
аеромобільної бригади вдалось
розбити ворожу штурмову групу. В місті вже знаходилось із 100 000
мешканців в межах 12 000 чоловік. Через щільні обстріли ворогом в місто
неможливо проводити поставки. Ворог в котре наносить удари по будівлях
хімічного підприємства «Азот», чим наносить шкоду як населенню так і
навколишньому середовищу.
На початку червня місяця біля 80% міста
Сєвєродонецьк знаходилось під окупацією. Але
військові ЗСУ продовжували контратаки. Хоча збройні сили РФ блокували
місто з усіх сторін, ми вели супротивні дії ворогу користуючись переправою по
річці плотами підручного перетягування.
В нашому підрозділі працювали кінологічна група собак, які йшли на вибухівку та
група собак, які йшли на затримання штурму. Також до нас на допомогу приєднався
іноземний легіон. Бої не стихають. В ніч з 23
на 24 червня українські підрозділи
залишили частину промзони Сєвєродонецька
і перейшли на більш захищені позиції. Я і мої побратими 25 червня залишили
останніми місто Сєвєродонецьк.
Липень місяць. Російські війська продовжували
обстрілювати житлові будинки та інфраструктуру Харкова. Серпень місяць. Окупанти наносили удари по цивільній
інфраструктурі населених пунктів Харків,
Уди, Прудянка, Руська Лозова, Черкаські та Руські Тишки, Петрівка, Старий
Салтів, Іванівка, Гусарівка, Леб’яже та Коробочкине, Старого Салтова,
Гусарівки, Масьпанового.
У вересні ЗСУ звільнили Липці, Глибоке та
Стрілеча. Під час прориву 80-ї бригади та ДШБ
в селі Пришиб під Харковом,
окупанти опинилися під повним оточенням та повного знищиння. В той же час,
шостого вересня українська військова 25-а повітряно-десантна та 113 бригади, 92-а та бригада ТрО провели наступ від Чугуєва до
Шевченкового в Куп’янському районі. Та продовжили рух ЗСУ
продовжили свій рух в напрямку від
Барвінкового Ізюмського району. В той час, ворог розгублений і не міг
зосередити свої резерви. Отримуючи удари з усіх сторін , ворог в паніці і не міг
оборонятися. 08 вересня окупаційні
війська панічно покинули Балаклію, а на слідуючий день ЗСУ звільняють від
окупантів місто Куп’янськ. 13 вересня згуртувавши свої сили ЗСУ вибивають окупантів
з їх логістичних пунктів Харківщини міста Вовчанськ та селища Козача Лопань. 01 жовтня українські війська звільняють
Ліман.
Після участі в бойових діях Віталій разом
бригадою відправились на відновлення,
терміном на один тиждень. Після доукомплектувались і виїхали на посилення Рівненської АЕС. Там
несли службу і готувались до наступного бойовиго виїзду.
В
листопаді місяці їхня бригада вирушила для участі в бойових діях до Великої
Новосілки Донецької області. Їх тут зустріли одні руїни та безлюдність. Спокій
тут тривав недовго. Ворог йде в наступ. Наступ ворога силами ЗСУ було відбито, а також знищено
ворожу техніку-танки, броньовані машини. Ворог поніс великі втрати.
Грудень
місяць. В звязку з великою інтенсивністю ворога у Вугледарі, їхня бригада
пересувається в цей напрямок для знищення
окупантів. Було важко фізично і холодно. Ворог використовував наземну і
повітряну зброю. Цілодобові штурми. Українським військовим вдається знищити ворога і витіснити його на російські
болота. Надто велике значення в цих боях мала 72-а механізована бригада, маючи
на рахунку 5000 військових, які
інтенсивно нищили окупантів. Їхня бригада в цьому їм допомагала. Бій точився в
надто складних природніх умовах. Кругом чисті поля і де не де ствовбура дерев.
Прийшлось їм окопуватись в тереконах.
Несприятливі умови -сирість, мрачно. Виїзди були тільки в нічний час. Часто
були підриви на мінах. В той же час уся
увага була зосереджена на ведення бойових дій в Бахмуті. Одночасно Вугледар
являвся «Бахмут два». Тут ми зустрічали всі Різдвяні та Новорічні свята.
Ротація не проводилась. Вони залишались на позиціях.
Березень
місяць 2023 року. Віталій і бригада відправляються на перерив, терміном десять
днів. Після виїхали на посилення Рівненської АЕС. Тут несли службу і готувались
до наступного бойовиго виїзду.
Травень місяць. Віталій з бригадою направляється на Південь
Донецька на межу Донецька із Запоріжжям. Затяжні несприятливі кліматичні умови.
Постійні дощі. Земля чорнозем стає дуже рихлою і не дає можливості проведення планів ведення
бойових дій проти окупаційних військ. Тим часом окупанти укріпляютьсяся і
будують фортифікаційні споруди, мінують узбережжя Каховського водосховища Запорізької
АЕС. Енергодар окупанти використовують,
як ядерний щит прикриття, який знаходиться між Херсоном, Новою Каховкою та
Запоріжжям.
Змінюються
умови війни. На допомогу військовим прибули дрони. Він з бригадою в полі бою перебуває до кінця вересня місяця.
Жовтень
місяць. Віталій повертається на пункт дислокації.
З
кінця листопада військова
служба Віталія продовжується в 80-у
полку підрозділу ОМЕГА у складі Західного оперативно-територіального
об’єднання Національної Гвардії України.
Початок
грудня місяця. Він з побратимами
повертається в зону ведення бойових дій
Донеччини і спільно з Азов ведуть бойові
дії в Кримінній. Сама місцева природа
сприяє ЗСУ у героїчній боротьбі з окупантами. Кругом ліси і піски. На період 24 грудня війська ворога продовжують просуватися на Донбасі біля Авдіївки
та Кремінної, а також на схід від
Тернів на захід від Кремінної.
15-17 грудня 2023 року Віталій учасник чемпіонату гирьового спорту в
столлиці України Київ під назвою «Кубок України» присвячений до дня Збройних Сил України.
Віталій Богдан- фізично і морально загартований воїн України, бере активну участь у боях з окупантами в загагарбницькій російсько-українській війні. Путінська мета-знищити Україну, все що залишиться, підпорядкувати собі. Він не зупиниться і буде використовувати проти України всі види зброї. Наша ціль-це воєнна перемога України в російсько-українській війні, яка приведе до укладання миру, який відповідатиме нашим національним інтересам. І тільки завдяки обєднання України з країнами Єврови, США та Великої Бретанії, дасть можливість досягти своєї цілі. Збройні сили України здатні захистити Україну, втрачаючи націнніше.
Немає коментарів:
Дописати коментар