Із поля бою

 

Десять років спокою немає,

Як від зброї окупантів,

Земля під ногами здригає.

Російсько-українська війна і досі триває,

Кращих синів і дочок України вбиває.

 

Звістку сумну до родини Надіївських

З болем і горем засилає.

Син, батько, дідусь Зеновій,

На війні помирає,

Засмученим рід свій, на віки лишає.

 

Ганна труну з сином обнімає.

Сльозами  обличчя його умиває,

В молитві і просьбі, Бога благає,

Навіщо син одну її залишає,

Коли сили у неї немає.

 

Дружина Тамара зімліла, як рідного,

В домовині із дітьми зустріла.

Несамовито кричала і світ весь благала:

О Боже! Зупиніть цю війну!

Несе вона горе й біду.

 

Зеновій цей світ, назавжди  покидає,

Тільки пам'ять про себе лишає,

Як Україну в боях захищав,

Окупантам він відсіч щоденно давав.

Сьогодні навічно, Героєм він став.

05.06.2024