Кровавий слід минулого

…Завжди здолаєм ворогів,

Рідненька наша Нене

І дух високий предків бережемо.

Твою свободу впевнено несемо

І Гідність разом збережемо. ..

(Цитата із вірша «Непокірна» 2022 рік автор Іван Проців)

    Розказати та підтримати нашу історію ніколи не пізно : що відбувалось колись у нас на Бойківщині; як боролись наші українці Західної України за право на вільну і незалежну Україну, жертвуючи  найдорожчим – своїм життям; про міцність і незламність повстанців проти чужинців; хто такі бандерівці і криївки; як депортували енкаведисти українців на каторжні роботи до Сибіру.

      Фединяк Василь Йосифович - 1911 року народження. Народився він в багатодітній сім’ї: батько – Фединяк Йосиф Михайлович – 1885 р.н., мати – Фединяк Магдалина Василівна – 1887 р.н., брат - Фединяк Яків Йосифович – 1908 р.н., сестра – Фединяк Анна Йосифівна – 1913 р.н.  Родина Фединяків, як і всі односельці займалися сільським господарством. Магдалина постійно поралася на кухні, кормила та доїла корови. Коли діти підростали, то допомагали батькам, як по господарству так і в полі. Та доля обділила їх. Часті заходи чужинців на землі України та загарбницькі війни, порушували родинну тишу та добробут. Батько Йосиф занедужав. Хвороба прогресувала.  Медицина була безсила.1931 рік. Велике горе спіткало родину Фединяків. У вічність відходить Йосиф. В 1934 році Ганна навчалася в сільському гуртку вишивальниць, що підтверджено фотокарткою. 1942 рік. Василь одружується з дівчиною з свого села Ганною Пилип’як 1920 р.н. На той час, Василь був членом ОУН-УПА.

      1943 рік. Сім’я Ганни та Василя неймовірно щаслива, в них народжується дочка Ольга. Мати та дружина Василя Фединяка, задля конспірації виконували свої обов’язки вдома. А саме: готовили їжу повстанцям та шили відповідний одяг. Адже Ганна крім цього, вміла добре вишивати.

1945 рік.. Кінець весни, початок літа. Енкаведисти нишпорять по всіх городах і хатах села Княжолука. Мешканці бояться виходити з хати. Часті постріли в силі і поза селом. Бої тягнулись довго. Та з хати не сміє вийти ніхто. Наступає темрява. Крадькома господарі порають господарку без зайвого світла та гриму. У північ стрілянина стихає. Чути гуркіт машини. Над ранок. Сусід сусіда бачить, але боїться розмовляти. Згодом чутки. В вбиті. Серед них енкаведисти та члени УПА. На впізнання не сміє підходити ніхто, адже буде лежати поруч з ним. П’ятеро вбитих на вантажній машині повезли в сторону Вигоди. Взяті  в полон двоє. Серед них Василь Фединяк. Їх повезли в невідомому напрямку. Над родиною Фединяк, нависла чорна хмара біди. НКВД переслідує всіх членів родини.  Майже щоденний терор та допити членів родини Василя Фединяка. Вони не щадили нікого із українців. Підставою для підсудних стали: знайдений молитовник, фотокартка, написане прізвище або ім’я чи якась цифра на клаптику паперу та інше. На дворі осінь. Через репресивну машину російських чужинців до місцевого населення, послаблюється активність членів УПА та активістів. Енкавидисти не дізнавшись ніяких показів  від мами Магдалини та дружини Ганни з дочкою Ольгою члена ОУН-УПА Василя Фединяка, утримують їх у Вогодському карцері три сутки у різних камерах. Тим часом НКВД  формували товарні вагони на залізничній станції міста Станіслава сьогодні Івано-Франківськ на відправку українців Західного регіону в Сибір. . Дружину Ганну Фединяк з дочкою Ольгою та матір Магдалину Фединяк за судовим терміном, ув’язнили на десять років і готують депортувати їх в Сибір. Ганну та Магдалину разом з іншими вантажною машиною завезли  в місто Брошнів. Сюди завозили НКВД -и всіх, кого  готовили на примусову депортацію в Сибір. Тримаючи всіх  тут, ще один день, їх вантажними машинами завезли до Станіслава для повторних допитів та катувань. Тільки через два дні, як худобу, під дулами автоматів грузили у товарні вагони. Дорога була довгою і важкою. Антисанітарні умови, голод та холод виснажили людей. Багато, хто не витримав і загинув по дорозі. Тіла трупів сутками лежали поміж людей з дітьми. Тільки на безлюдних зупинках, під наглядом жандармів, тіла покійників, витягували прямо під  вагони. Час ішов на виживання. Люди тіснилися один до одного, щоб не замерзнути і ділились останніми сухими крихтами хліба. Магдалині довелося мокрий одяг внучки Ольги, сушити на животі, щоб тільки спасти їй життя. Чим довше потяг їхав, тим часом, тихішим ставав плач дітей. Багато з них, так і більше не заплакали. Та Магдалині разом з невісткою Ганною і внучкою Ольгою пощастило доїхати до кінцевої станції: поселення Шокша, Вільського району, Архангельської області. На дворі лютували зима. Навкруги ліси із великими кучугурами снігу та п’ятдесят градусів морозу. Кругом ліси, а неподалік, за високими кучами снігу, визирали засніжені дахи бараків. На всіх депортованих чекали каторжні роботи, холод і голод. Кожен день, життя котилося до самовиживання. Ніяких ліків, а ні медичної допомоги. Наглядачі не зважаючи на вік Магдалини, також її примушували  працювати на лісоповалі. Лісоповал проводили жінки ручними пилами. Гілля обрубували сокирами і вручну шнурами затягували на штабель, а так шнурами затягали на вантажні машини. І так тривало більше п’яти років. Пізніше на допомогу прийшли трактори. Час був важкий і не терпимий. Ганна з подругами чергувалися доглядати своїх дітей і  виходити на лісоповал. Червоні  створили тут справжній терор над депортованими українцями. Важкі дні і сумні ночі. Попри все, вони були щасливі, що залишились живими. Та біль і туга не покидали, а ні матір Магдалину, а ні дружину Ганну, доля сина, чоловіка і батька Василя Фединяка. Довга дорога і важкі умови виснажують  дитину Ольгу, дочку Ганни. Недуга в Ольги прогресує, а народна медицина бабусі і матері безсила. Вони в розпачі. Дочка Ольга матері Ганни помирає. На жаль, не було  ліків таких, щоб заживити рани матусі і бабусі. Лишень важка праця примушувала їх засинати і пробуджуватись знову. День за днем і рік за роком минали.

1948-1949 роки були надто важками для українських повстанців, але вони всяко протидіяли червоним в організації радянської влади. В цьому їм сприяли лісисті гори. Із спогадів старожилів, криївки знаходились подалі від села за річко Свіча в горах Гургулат, Магура, Грицянка. Такі глибокі лісові місця оберігали їх. Тут було їх важко знайти. Повстанці добре володіли і орієнтувалися в лісистій місцевості на відміну від чужинців. Однак перестрілки не стихали між українськими повстанцями та колоборантами. Завдяки місцевим зрадникам та нерівним силам в боях несли втрати українські повстанці. Радянській владі по завершенню німецько-української та Другої світової війни так і не вдалося очистити до кінця 1945 року набережну річки Свіча, сіл Княжолука, Тяпче, Гошів та Підбережжя від формувань ОУН-УПА. Серед українського населення утворились дві народні сили. Одні хотіли бачити  незалежну вільну Україну, а другі  сприяли розвитку радянської влади. В цьому енкаведистам не допомогли навіть  місцеві стрибки та вбивці, які  розповсюджувати серед місцевого населення негативне ставлення до членів УПА.  

1958 рік. Ганна Фединяк народжує дочку Мирославу. Цього ж року Фединяк Магдалині користуючись Наказом про реабілітацію вдається повернутися з Сибіру додому. Ганну також не покидає мрія, повернутися до рідного дому. Вона продовжує працювати, щоб заощадити кошти для повернення. Важка фізична робота виснажує Ганну.

1965-1968 р.р.. Ганна Фединяк звертається по всіх інстанціях, щоб дізнатися, яка доля чоловіка Фединяка Василя Йосифовича. Їй це вдається. Від його побратимів, вона отримала фотокартки, на одній із них Василь в центрі , а по обабіч по два побратими. Також отримала письмове підтвердження , що Василь Фединяк  помер у в’язниці  в Норильську де відбував покарання терміном 20 років.

1970 рік. Ганна з дочкою Мирославою повертаються до свого рідного дому в село Княжолука, що на Прикарпатті. Однак і тут вона стрічається з труднощами; прописка до власного житлового будинку, як політично судженої та повернення будинку в свою власність. Ганна одна з малою дитиною, була зайвою для своїх рідних. Думала, скинути тягар політичних репресій, прибувши на свою батьківщину і раптом стала чужою. Та спогади про минуле, ніяк не загоїли спричинені їй рани, московськими виродками у ті далекі, незабутні роки гніту українського народу.

1991 рік. Рік проголошення Незалежної України, наповнив серце Ганни та всіх українців невичерпним щастям і радістю.

Сьогодні спогади про Ганну Фединяк, зустрічаємо передивлячись  предмети вжитку, витвори  митців та майстринь в  Бойківській світлиці Івана Проціва. Тут її художні вишивки та фотографії, ще раз підтверджують про любов до свого рідного, Батьківщини, до вільної незалежної України.

Віч-на-віч у спогадах кровавого минулого автора з старожилами, з Мирославою Федорівною Беляк (Фединяк) - дочкою членкині ОУН-УПА  Фединяк Ганни Василівни та племінницею Павлів (Фединяк) Розалією Яківною 1941 р.н. - героя ОУН-УПА Фединяка Василя Йосифовича. 

Рушник моєї мами

 В пам'ять про маму, так Наталія Іванівна Пилипів  25.09.1952 р.н.,  уродженка  села  Старий Мізунь Вигодської ОТГ, віч - на - віч розповідала, що не один десяток років береже рушник своєї мами. Берегла Наталія рушник, як сімейну реліквію. Сьогодні, завдяки Наталії, сімейна реліквія - рушник матері – художній витвір 1939 року, майстрині  Мальон Марії Михайлівни 1924 р.н. красується між історичними пам’ятками в Бойківській світлиці Івана Проціва  села Княжолука. 

Вишите життя на полотні

Сорочка вишиванка належить майстрині  Дякун Ганні Дмитрівні 02.04.1921 р.н. в с . Княжолука Долинського району  Івано-Франківської області. Вона членкиня  ОУН – УПА, звя’зкова.  Ганна політично суджена в 1946 році терміном на десять років каторжних робіт в Сибірі. Сорочка була загального користування для членкинь ОУН-УПА. Для того, коли  дівчата мінялися і виходили на завдання, брали завжди цю одну сорочку, щоб замість їх не прийшла підіслана енкаведистами.  Велика ціна вишиванки, адже вона зберегла  життя не одного українського повстання в часи верховенства комісарів НКВС. Після відбуття міри покарання каторжних робіт, Ганна повернулася в Україну. Та любов до вишивання так і не залишила її. 1980 рік. Ганна вишили штори на вікно дочці Меренкові Вірі Данилівні 1950 р.н. і подарувала їй на новосілля в день отримання квартири в столиці України місто Київ. Сьогодні вишита сорочка і штори на збереженні в Бойківській світлиці Івана Проціва. Дивлячись на фотографії Ганни під час увязення в Красноярську, вона завжди поповнювала свою обнову  вишитими нею українськими сорочками, які вона завжди одягала на себе і гордилася тим, що вона справжня українка.

Учні і вчителі школи 1955

 

Учні Княжолуцької восьмирічної школи 1940-1941 років народження

Перший ряд:

Друга з права – Проців (Золотаренко)  Марія Василівна

Третя з права – Бердан Ганна Дмитрівна

Друга з ліва – Василишин Любов Тимофіївна

Третій з ліва – Макар Савельович – вчитель біології

 

Другий ряд:

Перша з ліва – Мальон Ганна Константинівна

Третя з ліва – Пирин (Щеглюк)  Магдалина Григорівна

Третій ряд:

Третя з права – Козак Олена Олексіївна

Другий з ліва -  Якимів Іван Михайлович

Третя з ліва – Ковердан Ярослава Кирилівна

Коментуйте кого впізнали.

Про відзначення державною нагородою України

 

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №35/2025

Про відзначення державними нагородами України

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку постановляю:

Нагородити орденом “За мужність” ІІІ ступеня

ЛЕСІВА Миколу Мироновича (посмертно) — солдата

Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ

16 січня 2025 року

Крик душі

 

Так часом хочеться кричати,

Коли закінчиться війна проклята,

Яка всіх смутком, й горем охопила,

І лиш стареньких, вдома залишила.

 

Сини й брати, до війська всі пішли,

Від мокшів, землі свої очищати,

Україну рідну захищати,

А дочки посвіту пішли, копійку заробляти,

Щоб діток своїх годувати.

 

А інші сім’ями зібрались,

Що без нічого залишились,

В країни світу поспішають,

Собі, в них прихистку шукають,

І так, життя своє і дітям зберігають.

З колядою засновники-ювіляри народного колективу Барви Прикарпаття 02 01...

Водохреще 2025

 За звичай віряни храму святої мучениці Параскеви – П’ятниці Православної Церкви України Княжолуцького старостинського округа разом з отцем протоієреєм Олегом Фесняком служили в храмі акафіст, а після разом з процесією вирушили на освячення води до річки Свіча. На воді, неподалік берега річки встановлено Хрест з прокладеною до нього  дерев’яною доріжкою. По обабіч  Христа встановлені ялинки. Прибрані ялинки виблискували на воді.  Дорога до річки, була надто важкою. На дворі плюсова температура, що спричинило відлигу. Під ногами справжня ковзанка і дуже мокро. Та це не завадило вірянами освятити водичку. Протоієрей отець Олег Фесняк  служив літургію в супроводі колядками церковним хором. Після освячення води отець освячував всіх присутніх, а церковний хор співав щедрівки. Присутні  також споживали освячену водичку, милися і наливали в банки додому. В цей вода цілюща і її зберігають протягом року.