Саджівка

 

Завжди літом  і весною,

Чути  шум потоків долиною,

Поміж сад  і поміж хату,

Води Саджівки біжать з далеку.

 

З Сигли води всі стікають,

Саджівку собою наповняють,

Всі кущі й поляни води оминають ,

В Княжолуку поспішають.

 

А над нею верби віття нахилили,

В літню пору  холодок створили,

А  калина гронами гойдає,

Про  щось шепоче, із потоком розмовляє.

 

Вода і злою теж буває,

Коли дощить й грозою поливає,

І миттю річкою стає,

Господарів із хат всіх дістає.

 

І кілька сотень літ її  всі  знають,

Бо часто води з неї дошкуляють,

Городину і зернові змивають,

Будинки часом затопляють.

 

 

Та і без неї тут життя не мати ,

Комусь і води треба навертати,

Бо без води життя немає,

Коли наземне в спеку завмирає.