Правда не вмирає

 

Газета «Свіча» № 16-17  (2521-2522) від 23 квітня 2021 року (Автор Іван Проців)

  Надворі теплі весняні дні , а на деревах з’являються бруньки.  Під   яскравим  промінням сонечка золотом  виблискують  купола   храму  Святої Мучениці Параскеви – П’ятниці  Православної Церкви України  , втішаючись  цвітінню перших весняних квітів, появі  маленьким листочкам на  тополях , які красуються  на фоні сільських доріг. Навкруг ніжні  блакитні  пелюстки  пролісків , наче усміхаються і тягнуться до сонечка.  А  на душі  в односельчанина   Мальона Василя Костянтиновича,  07.08.1936 р.н. надмірно  чудова гармонія  барв і звуків. Народився він в селі Княжолука  у багатодітній сім’ї Константина та Марії Мальон. В  сім’ї  було  шестеро дітей. Серед них брат Роман  1934 року народження, сестра Ольга  1939 року народження, сестра  Анна Мальон 1941 року народження, сестра Анастасія Фледан 1949 року народження, сестра Ольга Галян1951 року народження, сестра Любов Земська  1955 року народження.

        1950 рік. Родина Мальона перенесла важку втрату. Через невиліковну хворобу помирає сестра  Ольга 1939 року народження.

     Після закінчення початкової сільської школи, Василь здобув середню освіту у Вигодській середній школі в 1953 році. За час навчання в школах Василю так і не змогли насадити ані зірочки, ані червоного галстука. Через що дуже часто виникало проблем у батьків за його тверду позицію та переконання. Але його так і не переконали.

    Батько  трудився все життя у Вигодському ліспромгоспі , а мати поралася в господарці та займалася вихованням дітей. Нелегка доля випала Василю. Адже він  у сім’ї був другим, тож прийшлось йому допомагати батькам  по господарству та  доглядати  молодших. Любов до рідного,  до своєї нації батьки Василю прищепили з дитинства. Та час був важкий.

    1948-1949 роки. Василь будучи чотирнадцяти літнім підлітком,

 на відміну від своїх ровесником вже завзято  допомагав  членам ОУН- УПА. Оскільки брат матері  Іван Іванович  Мальон   був членом ОУН-УПА, Василь завдяки йому і став довіреною особою. За своїм віком він не так швидко падав у підозру НКВДистам. Час від час він передавав естафету з села Княжолука до села Гошів. Щоб не бути підозрюваним,  Василь в період випасу корів понад річку Свічу  берегами подавався до Гошева, або  зимою ,ніби катаючись по льоду на річці Свічі,  до вказаного місця. В ті важкі і страшні роки для українського народу  московські пройдисвіти блокували всі ходи і виходи в селах, щоб знищити членів ОУН УПА.

  1980 року  родину Мальона  охопила погана звістка , тяжка недуга підкосила стан здоров”я матері Марії і вона помирає. Смуток і біль не покидали родину. Батько залишившись на одинці, часто хворів. Він не міг змиритися з втратою дружини. В 1984 році біда знову заглянула в родину Мальона і втратили найдорожче -, помирає батько Константин.

   Думки  про символіку  України  в 90-х роках   не покидали його  .  Тож   03.03.1990 року   перед будівлею  сільського клубу він самотужки встановив флагшток ,  на шпилю якого замайорів синьо-жовтий  прапор України  -  символ її державності і незалежності. Василь неначе народився вдруге. Для нього цей вчинок був занадто високим та мужнім. Саме сміливість додала йому сили увіковічити те, що належить українському народу. Йому як нікому добре запам’ятались  перші дні московських окупантів на його рідній землі.        

 

         Саме вони позбавили його та його однолітків справжнього українського життя. Коли не тільки червоніли земля і річки від пролитої крові українцями в боротьбі за Батьківщину з московськими нелюдами , а й червоніли прапори на будівлях та трикутники червоного полотна на шиях учнів школи, насаджених московськими пропагандистами.

             Та  згодом в цьому ж році  на сільські збори  , які проводились головою Княжолуцької сільської ради  Остапом  Винником, та меню,  на той час посадової особи - секретаря Княжолуцької сільської ради ,  прапор України  Василь   заніс  в приміщення сільського клубу. Дух  того визначного моменту живе і досі в кожного односельчанина. Це одна з найголовніших подій в житті кожного  односельчанина 90-х років. Це  і є свідченням   справедливості та об’єктивності. Прапор України  в центрі села біля сільського клубу наблизив національне відродження на селі і набув великої потужності  серед селян  і закликав    до активних  акцій . Згодом  цей флагшток Василь Мальон  самотужки  встановив біля могили Січових Стрільців з правої сторони по вул.. Визволення. Любов до  рідної серцю символіки  Василя Мальона  де в кого серед мешканців   викликала емоційну реакцію. Та це на зламало його.  Він взяв на себе  цю відповідальність і підняв  прапор України.. Погрозливі і лукаві  вигуки   в його адресу не зупиняли його. Та згодом десятки, а потім  сотні   односельчан підняли синьо-жовті прапори.

 

       Василь Мальон  в 1956 році закінчив  радіотехнічну школу в м. Баку під час військової служби  з 1955 по 1958 роки,  а після демобілізації став робітником Вигодського  ліспромгоспу. Трудова діяльність  його  складає більше 50 років і  10.03.2016 року  вийшов на пенсію  з посади електромонтера  Долинського водоканалізаційного  господарства.   

        З 1980 року Василь   голова Братства Андрія Первозванного в селі Княжолука.   З 1988 року- член партії Народний рух України.  В 1989 році- учасник  конференції по  затвердженню  Товариства української мови в селищі Вигода, яка проходила в будинку культури,   що і було підґрунтям для потенційного відродження, що зберігало основну його цінність – рідну мову.   

         1996 рік. Велике горе спіткало сім’ю Василя. Дуже швидко прогресувала хвороба у його дружини. Сім’я у відчаї.  Надія залишилась  тільки на Бога .Та ліків від не дуги так і не знайшлось. Анастасія померає. Наймолодшому сину тільки дванадцять років. Дуже важко прийшлось Василю. Бути одночасно батьком і мамою для дітей, це  була дуже важка ноша в його житті. Та це не зламало його.  

         Згадане минуле   потрібно знати кожному односельчанину, щоб поповнити  свої знання  про історичні події  та осіб, котрі приймали  в них участь, корисне  для розуміння  тодішніх  і сьогоднішніх  політичних подій  на селі.

         2017 рік . Незважаючи  на прихід холодних грудневих днів зими, Василь разом з мешканцями Долинщини та моєї присутності  14 грудня цього ж року  вирушає в дорогу до Києва. Природа в той час  все навкруги  одягнула  в  білу шубу, дерева нарядила в пишні білі вбрання, пішохідні доріжки місцями стали  не прохідними від снігової заметілі, а легенький скрип снігу  під ногами супроводжував до столиці України, щоб стати учасниками проведення засідання  Обєднаного Собору України, який відбувся в Софіївському Соборі. Незважаючи на свій похилий вік, Василь  також став його учасником. Саме 15 грудня в Об’єднаному Соборі  ієрархами  Української Православної Церкви  Київського Патріархату, Української Православної Церкви  Московського Патріархату та Української Автокефальної Православної Цепкви  обрано голову єдиної Української Помісної Православної Церкви  Епіфанія.

         Василь радіє своєму життю, дітям та восьми онукам, дякуючи за все Богу. Він старається не пропускати Богослужіння в храмі  Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України.

        Сьогодні Василь віддає належне партії «Свобода». Є постійним учасником  всіх політичних територіальних та районних заходів щодо відродження  та збереження української  національності. Адже національне відродження базується  на здобутках українського народу , традиціях національної державності та духовної культури.