Наруга над хлібом автор Іван Проців 27 02 2024

Моя молитва 29 01 2024 автор Іван Проців

Я залишаю цей світ автор Іван Проців 2024

Зоряний шлях

 

17 квітня 29024 року завершився  в столиці України місто Київ другий тур  восьмого сезону  Міжнародний фаховий творчий конкурс талантів України з очним туром  і освітніми інноваційними програмами «Зоряний шлях». В конкурсі у YIII віковій категорії  в номінації «Авторська поезія» брав участь Іван Проців. Він зачитав авторський вірш  «Пшеничне поле» за що отримав перше місце і нагороджений Дипломом та Медаллю.

День Героїв України 2024

 

 23 травня 2024 року. Цей день надзвичайно важливий в житті  жителів всієї України. Релігійна громада разом з протоієреєм отцем Олегом Фесняком  храму Святої Параскеви П’ятниці Православної Церкви України зібралися відслужити панахиду приурочену Дня Героїв України. Це день пам’яті всіх українців, що присвятили  своє життя  боротьбі за незалежність України. Також це день  величі українських воїнів – борців за волю України, що є символом незламності  та непереможності української нації. В процесі панахиди отець Олег Фесняк, директор ліцею Михайло Пенгрин в своїх промовах, учні ліцею на чолі педагога Надії Маслій  в патріотичних віршах та піснях у виконанні Ганни Бойчук та Соломії Кальмук, згадали всіх, хто віддав найдорожче – своє життя. Герої України не вмирають, поки ми їх пам’ятаємо в своїх молитвах та серцях. Пам’ять про них, вшанували хвилиною мовчання. Вічна слава воїнам України у незламній боротьбі за суверенітет і не залежність, за територіальну цілісність нашої Держави.

Гордість і скарб майбутнього

 

 

Володимир Васильович Голуб народився 01.04.1963 року у підніжжі гір Карпат в селі Княжолука, що на Долинщині. Володимир виходець із багатодітної сім’ї: мати - Голуб Марія Василівна – 1925 р.н., брат - Ярослав - 1955 р.н., брат - Василь -1960 р.н.  Марія, все своє життя присвятила своїм дітям. Постійно працювала та вела домогосподарку. Всю сімейну ношу тягнула на одинці і на своїх плечах. Володимир разом з братами часто допомагали матері, поратися по господарству та обробляти присадибну ділянку. Марія ніколи не падала у відчай від важкого життя. Вона раділа своїм синам, які з кожним роком підростали і підтримували її. Володимир разом з братами навчалися у місцевій школі і самі у підлітковому віці самотужки вирішували своє майбутнє. Вони приймали своє рішення про подальше навчання і здобування освіти та набуття спеціальності. Успішне навчання в школі та зразкова поведінка синів Марії, надихали її на щасливе майбутнє. З дитинства Володимир мріяв здобути професію вчителя. Робота вчителя, дуже припадала йому до душі. З шкільних років брав активну участь в художній самодіяльності школи, а також був членом танцювального гуртка районного будинку культури м. Долина. Народні танці Володимира надихали на безмежну любов і повагу до української національної культури. 1970 рік .Старший брат Ярослав після закінчення навчання в місцевій  школі, вступає до Рогатинського радгосп-технікуму. 1974 рік. Ярослав закінчує навчання в технікумі і здобуває спеціальність ветфельдшера. 1979 рік. Здобувши професію ветфельдшера,  Ярослав рекомендував  брату Володимиру, також здобути професію ветфельдшера. Та Володимиру ця професія не подобалася. Він закінчує навчання в місцевій школі і вступає на навчання до Івано-Франківського  базового медичного училища. Навчаючись медицини, Володимир і тут  паралельно продовжував займатися в гуртку народних танців. Адже це було йому давалось не важко. А навпаки, надихало на краще здобуття знань в медицині. Для нього участь в танцювальних гуртках, це в першу чергу: підтримка всіх цінностей України та її культури; відродження та збереження української культури.

01.03.1983 рік. Володимир закінчує навчання з відзнакою в медичному училищі, набуває спеціальності фельдшера і отримує диплом. Він мав великий авторитет серед студентів та викладачів медучилища.  Мати його, дуже пишалася ним. Володимир цього вартував. Він також мав велику шану серед односельчан та своїх ровесників. Довго не прийшлось йому засиджуватися вдома. 17 березня його призивають в армію. З його спогадів, через не знання своїх прав, він не скористався правом на відстрочку до вступних екзаменів до вищого медичного учбового закладу. Важкі тодішні радянські зв’язки. Скрізь панували знайомства та чорні гроші. Спочатку на військовій службі направили на навчальну підготовку в  Термезі. Там нас перекваліфікували на помічників стрільців-гранатометників. І тільки після, будучи в Афганістані, командир військової частини, видає наказ на переведення мене до медичної роти, так як ці функції виконували трактористи та слюсарі. Саме його призали на військову службу до складу обмеженого контингенту радянських військ  в Афганістані. Дислокація – провінція Нангархар, місто Джалалабад. Ось і закінчуються два роки військової служби. 1985 рік. Володимир повертається до рідного дому, після закінчення військової служби. Невеличкий відпочинок. Він  приступає до роботи до Долинської центральної районної лікарні. Отримавши вже, неабиякий досвід в медицині, він самотужки  продовжує свої знання з медичних енциклопедій. Робота фельдшера  станції швидкої допомоги була не довгою. Після  кількох місяців роботи, Володимир щоб здобути вищу освіту, вступає на навчання до Івано-Франківського медичного інституту. Там він проходить інтернатуру з анестезіології та реаніматології при ОКЛ. 1991 рік. Володимир закінчує навчання в Івано-Франківському медичному інституті. 1992-1993 р.р. Він працює лікарем – анестезіологом в обласному Івано-Франківському пологовому будинку. Володимир двічі працював в будівельному «афганському» загоні в Тюмені. 2009 рік. Мрія дитинства, бути вчителем, здійснюється. Володимир працює на кафедрі з анестезіології та реаніматології та інтенсивної терапії в Івано-Франківському медичному університеті. 2014 рік. Паралельно працює заступником деканом  факультету підготовки іноземних громадян і паралельно  веде заняття з анестезіології та реаніматології та інтенсивної терапії англійською мовою. 2015 пік. Прийшла чорна родинна полоса в родині Володимира. Трагічно загинув брат Василь. 2016 рік. Марія - мати Володимира, дуже важко перенесла втрату сина. Вона занедужала. Хвороба в неї надто швидко прогресувала. Та зарадити вже пізно. Для Володимира було дуже боляче за хворобу мами, в якої йшов вже дев’ятий  десяток років життя. Вона помирає. 2020 рік. Володимир керівник навчального відділу ІФНМУ, асистент кафедри  Івано-Франківського медичного університету. Він частий гість свого рідного села. У свій вільний час, він відвідує хату свого дитинства та доглядає її. Пересікається зі своїми земляками та знайомими, в потребі медицини, дає поради і допомогу. Володимир скарб своєї батьківщини. Сьогодні, він не тільки вчений і лікар, свої вміння і знання він передає підростаючому поколінню майбутнього, допомагає будувати вільну, незалежну, демократичну та європейського зразка Україну.

             Невпізнанно з раками Володимира та його досягненнями, на території села збудована і відкрита прекрасна чотирьох поверхова новозбудована середня школа, сьогоднішній ліцей, чудові кабінети європейського зразка  медичного закладу сімейної медицини з висококваліфікованим медичним персоналом  надають медичну допомогу мешканцям села, височіють і виблискують  під сонячним промінням купола храмів Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України та Святого Дмитрія Української Греко-Католицької Церкви. Село Княжолука, розташоване в підніжжі гір Карпат, а поміж горами та селом в’ється швидка течія річки Свіча.  Паралельно із річкою прямують три вулиці: Набережна, Шевченка та Обозище. А між ними, наче павутиння розкинулись і ще сімдесят три вулиці з пишними садами та причепуреними житловими будинками з господарськими будівлями. Саме тут в цьому чудовому мальовничому краю, що на Долинщині поряд з Володимиром, народились народні артисти і музиканти, народні художники, науковець, знамениті лікарі, літописець, краєзнавці та вчителі. Село пишається своїми Героями Збройних Сил України, які впевнено несуть службу в загарбницькій російсько-українській війні, і низько схиляють свої голови перед тими, хто віддав своє життя за ради України та українського народу.

Сьогодні Володимир для всіх професіонал медичної справи, маючи притаманну чуйність та небайдужість, доброзичливість та повагу, грамотність у розв’язанні проблем. Він вміло передає студентам свого медичного профілю, глибокі знання  та безцінну інформацію з теорії та практики, просту подачу складного практичного матеріалу.

На межі давнини

 

  Із спогадів старожилів села Княжолука, ще в часи сивої давнини, на земельній  території села, були виділені окремі частинки місцевості, які називалися урочищами. Вони відрізнялися одна від другої. Це могли бути: болотиста місцевість, лісовий масив серед поля або кущі серед поля, земельна ділянка з окремим населеним пунктом, ставком, які розташовані на навколишній місцевості. Серед них:

Вільшина

Вільшина в  1900 році значилась як болотиста місцевість, зарослі, сінокіс, кущі вільхи. Дві частини із них  належали братам  Миколі та Василю Кібель, а третя частина двох рідному брату Івану Кібель. Назва  урочища походить від кущів вільхи – Вільшина. Через цю територію попід берег проходить потік , який бере початок від кринички Штефанського , попід берег урочища Кринички .  

 

Кринички

Кринички – поля, які розташовані в низовині берегів по праву сторону центральної дороги в сторону села Новоселиця від урочища Вільшина до водозабору  Долинського ЛВУМГ і примикають до набережної зони річки Свіча. Назва урочища походить від розташування під берегом  джерельної кринички пана Штефанського. Саме тут і бере початок потоку Дунаєць.

Одна із криничок існує понад 100 років.  До приходу москалів нею користувалася родина Штефанських. Вона розташована під берегом . На березі  якої, стоять руїни фундаменту будинку Штефанських з 1941 року.

Цією криничкою постійно користуються  мешканці села та ті, хто проходить , або проїзджає повз неї. Також нею користуються пастухи, збирачі грибів, всі хто порається  тут на земельних ділянках. Особисто я користувався водичкою, з цієї кринички ще з  1963 року, коли випасав корів тут та помагав  обробляти земельну ділянку батькам , яка була розташована за 100 метрів по берегу в сторону  села Новоселиця.

Ця криничка також розташована  в межах  до 60 м. від центральної дороги, яка прямує в село Новоселицю, по праву сторону в кінці земельної ділянки гр. Дякуна Михайла Ільковича.

Саме від цієї кринички і походить назва урочища Кринички.

 

 

 

     

 

Дільове – поля, які належали пану Дільові – поляку, який  утримував водяний млин. Пан мав цей млин та свій власний житловий будинок і сім’ю. Але згодом, після приходу совітів 1940 року,  Дільо з родиною змушений був покинути місце проживання і виїхати до Польщі.

Завій – поля, які розташовані на березі річки Свіча, а з другої сторони поля ці розмежовує потік Млинівка (колишнє русло річки Свіча). Саме на ці поля, часто дують вітри, які утворюються на схилу двох гір Карпат села Витвиця. З появою цих вітрів в осінній період, мешканці села виходили на ці поля і вітрили зерно від домішок. В періоди, коли не було вітру, вони зверталися до над природніх сил і просили завій. Так і назвали урочище Завій.

Урочища - Гачки, Раківці, Бубнове, Ріні …

Кам’янка – ця місцевість з поселенням отримала свою назву кілька сотень  років тому, коли змінилося русло річки Свіча. Після того, тут залишилось саме каміння . Але з часом  років та природніх змін воно перейшло в зарослі та чагарники. Мешканці села більше шістсот років тому почали освоювати ці землі  та забудовувати. Колись це був хутір, але в 1992 році виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради голови Остапа Винника та секретаря Івана Проціва, хутір було перейменовано на вулицю Кам’янка .

Дебелівка – поля з населеним пунктом, які належали князю Деболі. Отож і  назву було присвоєно хутору  - Дебелівка. До 1940 року. тобто до приходу совітів,   була німецька колонія з німецьким поселенням, яка проіснувала сто шістдесят років. З 1950 року в житлові будинки німецького поселення було переселено польське поселення, яких завезли   при встановленні кордону між Польщею та Україною. В 1992 році виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради голови Остапа Винника та секретаря Івана Проціва,  хутір Дебелівка перейменовано на вул. Дебелівка. В даний час більша частина земель 60%  використовується під промисловим значенням, частина 10% під житловим господарством і 30% під сільським господарством.

Груди – походить назва від  знаходження тут червоної глиняної грудки, яку колись використовували для штукатурки житлових будинків та кладки цегли при будівництві. Це урочище розташоване при виїзді з села Княжолука в сторону села Яворів  на береговій смузі за селом  по праву сторону. До 1940 року , коли знаходилась на хуторі  Дебелівка німецька колонія. Німці садили тут цибулю, висаджували кущі лозини (лохини) враховуючи родючі торфяні землі. Лозина (лохина) збереглася по даний час і дуже добре  плодоносить , їй уже понад сто років. Також тут розташоване сільське кладовище. На цьому кладовищі  хоронили померлих від тифу та холери. З протилежної сторони знаходилось німецьке кладовище. В 2009 році членами депутатського корпусу  місцевого органу його було благоустроєно. В благоустрої  взяли участь приватні підприємці Микола Василишин та Василь Титиш.

Сигла – це панські володіння, які з часом перетворилися на чагарники і зарослі . До цього часу була орна земля та сінокоси. На перший початках тут протікала річка Свіча, яка з часом над природніх сил змінила своє русло і тече в підніжжі гір Карпат. В даний час тут болотиста місцевість і відноситься до мисливських угідь.

Ровенька – кущі, ліщина, дуби, поляни сінокосу з поселенням. П’ятдесят років тому, як майже всю територію,  площею шістдесят гектарів вилучено під будівництво Долинського ЛВУМГ та шість гектарів під  теплично-овочевий комбінат. Після 1950 року  кілька родин перейшли  жити в село Княжолука та Новоселиця. В 1991 році  виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради  голови Остапа Винника та секретаря Івана Проціва, хутір Ровенька перейменовано на вулицю Ровенька

Штефанське – це володіння  колишнього пана  Штефанського, які було знищено після 1940 року з приходом московських жандармів. Господарка вся була понівечена а родину знищено. По переказах старожилів одна дитина чудом залишилась живою. Цей хлопчик блукаючи по лісу аж до хутора Вигадівка , який розташований по другу сторону річки Свіча  села Княжолука. Пізніше  його було передано до Болехова ,  Стрия , а так було доправлено до Польщі. На сьогодні тут на місці житлового будинку куча  бетонних уламків від  зруйнованого житлового будинку Штефанського. А поряд за метрів десять під горбом і досі б’є криничне джерело пана Штефанського. Вода дуже чиста і холодна. Мешканці села Княжолука продовжують споживати цю воду . Ця місцевість розташована по центральній дорозі із села в сторону села Новоселиця по праву сторону за двісті метрів перед водозабором Долинського ЛВУМГ. З часом  землі оброблялися  мешканцями села Княжолука – Софією Шкурлей, Явдокією Проців, Павлом Могитичем, Василем Титишом та Петром Марчаком. Сьогодні тут розташовані водозабір компресорної станції та травяні зарослі і кущі.

Зиздове – поля з поселенням, тобто  володіння  пана Зизди, які були розташовані по праву сторону  центральної дороги з села Княжолука в сторону села Новоселиця, а по ліву сторону поля Ровеньки. Після 1940 року з приходом московських військ  та сільських прихвостів  житловий будинок та господарські споруди пана Зизди було спалено, все забрано, а родину повністю знищено. Частину даних земель обробляли родини Матвія Іваніва та Пантелеймона Титиша.

Зюлювані – це кущі і поля , після  1920 року перетворились на чагарники і тільки частково використовували як орну землю – Юрій Фединяк, Михайло Фединяк, Іван Фединяк, Іван Шкурлей, Степан Шкурлей. З 2006 – 2009 роки п’ять гектарів землі передано в приватну власність Дмитру Скрипнику під посадку  лохини.

Підпанське – це зарослі кущів вербових  в межу  з панськими полями та межували з прибережною зоною річки Свіча , неподалік населеного пункту Малинів.  На цих зарослях випасали в основному кіз та велику рогату худобу . Ці поля не оброблялись.

Луги – малі і великі де росла в основному лоза, вільха. Вони розташовані  в прибережній зоні річка Свіча до границі села Новоселиця. Тут були не великі поляни та кущі. Це було пасовище.  Тут випасали худобу  мешканці сіл Княжолука та Новоселиця. Біля двох гектарів цієї землі  на границі з селом Новоселиця в районі річки Свіча передано під домики садовода працівникам Долинського ЛВУМГ.

Дебрянка – це зарослі тобто так звані дебрі, в які важко було зайти, росли в основному різні колючки та кущі лози, випасали тут  кіз. Розташована  не далеко  поселення Малинів, в сторону  села Новоселиця в прибережній зоні  річки Свіча.

Лази великі – поля за річкою Свіча  у підніжжі гір. Розташовані в напрямку компресорної станції. Це  лісова поляна сінокосу площею до шести гектарів, межується  з підніжжям гір Карпат та набережною зоною річки Свіча.

Лази малі – поля в підніжжі гір за річкою, перед великими лазами в напрямку села Новоселиця, за річкою Свіча . Це невеличка лісова поляна сінокосу в межах трьох гектарів, яка межується з підніжжям гір Карпат та набережної зони річки Свіча з виходом га  гору Грицянка та Гургулат.

Під гандльове – орна земля  та сінокіс, які перебували 1950 роках  в користуванні Гандлів тобто родини Дарвай .

Гургулат – гора, на якій була розташована поляна з сінокосом на висоті по схилу до триста метрів  до гори на проти  Малинова.

Грицянка- гора, лісова поляна з сінокосом по схилу до гори на висоті двісті  метрів. В  даний час проходить газова магістраль. За переказами ця лісова поляна належала пану Грицю.

Магура – сінокіс на гірській поляні гір Карпат, на висоті  до двісті  метрів до гори і належав пану  Магурі, а в 1930 роках  був в користуванні Магдалини Кібель

Малинів – поля та угіддя з поселенням, які були розташовані від житлових будинків в сторону урочища Вільшина і примикали до полів урочища Кринички. Друга частина знаходиться за потоком Дунаєць, який розділяє поля урочища Малинів і примикає до берегів, які тягнуться в сторону сільського кладовища та сторону водозабору. Ці поля належали  з 1860 року Миколі Проціву. З різними часами поля забирали, а потім вертали. В 1930 році Микола розділив свої поля поміж  дітей Назарія , Мелентія, Антона, Якова та дочки Ганни. В частині 1950 – 1960 років, поля які тягнулися від житлового будинку в сторону урочища Вільшина і належали Антону, Якову, Ганні, Мелентію були вилучені під володіння водозабору. На той час у Малинові проживали тільки два брати Назарій та Мелентій. В користуванні Назарія так і залишилися земельні частки біля господарства та за потоком Дунаєць до берегової смуги. Спадщина Миколи Проціва перейшла до Назара від Назара до  дочки Анастасії та сина Івана, від Івана до сина Івана, від Івана до сина Ігоря . І вданий час вже трудиться п’яте та  шосте покоління від Ігоря до сина Вадима та Валентина Проців. В межах на відстані п’ятсот метрів від житлового будинку Назарія Проціва, на полях в сторону Новоселиці і двісті метрів від ріки Свіча був в землю встановлений чавунний  знак у вигляді стовпа, яким було встановлено центр Європи. Цей символ існував до приходу совітів. В 1961 році зароджується в Княжолуці колгосп по відгодівлі корів та молодняку. Всі землі вилучаються в мешканців і земля  стає колгоспною. До двох років колгосп розпадається. Землі повертаються в користування попередніх власників. З часом землі знову переходять  вже до Турянського колгоспу та частково до Вигодського лісокомбінату. В мешканців села залишається невеличкий мізер землі. Так змушують  селян працювати в колгоспі та лісокомбінаті за 30% покосу, або зібраної соломи. Та це тривало недовго. До трьох років проходить знову до рук мешканців села.  В 1981-1982 роки проходить виділення земельних участків  в урочищі «Малинів». Родина Процівих – дочка Анастасія, син -  Василь та онук Іван  повертають родинні землі в користування . З 1991-1993 роки проходить інвентаризація земель і земельні ділянки закріплюють за господарствами. В 1991 році  виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради голова Остап Винник та секретпр Іван Проців до житлових будинків присвоюється назва вулиці Малинова, а  прилежні поля залишаються в урочищі «Малинів». На той час  залишились будинки Назарія Проціва, Івана Кібеля, Мелентія Проціва та Василя Кібеля.

Дунаєць – саме сюди потоками   збігаються стічні води  , утворюючи невеличке водосховище, а дальше води прямують до потоку Млинівка, який протікає із Малинова  і проходили через млин поляків Мошмана (знаходиться у власності Яциняка Богдана ), Дігля ( власник земельної ділянки Анатолій Овдієнко) та Коха (теперішня територія ресторану Млин), а дальше  впадають у річку Свічу.

 

 

День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років

   

Сьогодні, восьмого травня віряни разом з протоієреєм отцем Олегом Фесняком храму Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України з процесією біля Обеліска в центрі Княжолуцького старостинського округу Долинської ОТГ служили Панахиду приурочену Дню пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років. . В церемонії також взяли участь учні  місцевого ліцею. Присутні хвилиною мовчання , вшанували пам'ять загиблих воїнів. В своїй промові отець згадав кожного, хто віддав своє найдорожче – життя, за ради України та її народу, згадав тих, хто сьогодні продовжує боронити українську Державність в загарбницькій російсько-українській війні 2014-2024 років, кожного хто боровся  з нацизмом, а також пам'ять мирних цивільних людей, які загинули або гинуть, постраждалих і які продовжують страждати в окупації  від бойових дій, окупації міст і сіл, різних верств населення України та примусово вивезених.

Пасха 2024

 

 Пасха – це найрадісніше, найщасливіше і довго очікуване релігійне свято в році для всіх християн. Це свято завжди випадає в неділю, але дата щороку змінюється у весняну пору року. Це торжество присвячене чудовому воскресінню Ісуса через три дні після мученицької смерті. Також до цього свята приурочено багато різних і давніх традицій. На перед день Великодня, віряни релігійної громади храму Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України отець Олег Фесняк  Княжолуцького старостинського округу Долинської ОТГ та храму Святого Дмитрія УГКЦ  отець Ігор Ліпчанський подбали і про своїх  побратимів, що на передовій, які захищають Україну в загарбницькій російсько-українській війні, бережуть мир і спокій на українській землі. Разом внесли відповідну часту у забезпеченні їх продуктами та різними засобами гігієни тощо. Що є свідченням єдності та не зламності українського народу.

  Сьогоднішнє свято Пасха-одне із найдавніших  християнських свят, коли віруючі  згадують про чудове воскресіння Ісуса Христа. Після святочної сьогоднішньої літургії отець Олег Фесняк освятив пасху, привітав всіх присутніх з святом, дякував всім воїнам, які бережуть нас і нашу Україну в період російсько-української війни.