На межі давнини

 

  Із спогадів старожилів села Княжолука, ще в часи сивої давнини, на земельній  території села, були виділені окремі частинки місцевості, які називалися урочищами. Вони відрізнялися одна від другої. Це могли бути: болотиста місцевість, лісовий масив серед поля або кущі серед поля, земельна ділянка з окремим населеним пунктом, ставком, які розташовані на навколишній місцевості. Серед них:

Вільшина

Вільшина в  1900 році значилась як болотиста місцевість, зарослі, сінокіс, кущі вільхи. Дві частини із них  належали братам  Миколі та Василю Кібель, а третя частина двох рідному брату Івану Кібель. Назва  урочища походить від кущів вільхи – Вільшина. Через цю територію попід берег проходить потік , який бере початок від кринички Штефанського , попід берег урочища Кринички .  

 

Кринички

Кринички – поля, які розташовані в низовині берегів по праву сторону центральної дороги в сторону села Новоселиця від урочища Вільшина до водозабору  Долинського ЛВУМГ і примикають до набережної зони річки Свіча. Назва урочища походить від розташування під берегом  джерельної кринички пана Штефанського. Саме тут і бере початок потоку Дунаєць.

Одна із криничок існує понад 100 років.  До приходу москалів нею користувалася родина Штефанських. Вона розташована під берегом . На березі  якої, стоять руїни фундаменту будинку Штефанських з 1941 року.

Цією криничкою постійно користуються  мешканці села та ті, хто проходить , або проїзджає повз неї. Також нею користуються пастухи, збирачі грибів, всі хто порається  тут на земельних ділянках. Особисто я користувався водичкою, з цієї кринички ще з  1963 року, коли випасав корів тут та помагав  обробляти земельну ділянку батькам , яка була розташована за 100 метрів по берегу в сторону  села Новоселиця.

Ця криничка також розташована  в межах  до 60 м. від центральної дороги, яка прямує в село Новоселицю, по праву сторону в кінці земельної ділянки гр. Дякуна Михайла Ільковича.

Саме від цієї кринички і походить назва урочища Кринички.

 

 

 

     

 

Дільове – поля, які належали пану Дільові – поляку, який  утримував водяний млин. Пан мав цей млин та свій власний житловий будинок і сім’ю. Але згодом, після приходу совітів 1940 року,  Дільо з родиною змушений був покинути місце проживання і виїхати до Польщі.

Завій – поля, які розташовані на березі річки Свіча, а з другої сторони поля ці розмежовує потік Млинівка (колишнє русло річки Свіча). Саме на ці поля, часто дують вітри, які утворюються на схилу двох гір Карпат села Витвиця. З появою цих вітрів в осінній період, мешканці села виходили на ці поля і вітрили зерно від домішок. В періоди, коли не було вітру, вони зверталися до над природніх сил і просили завій. Так і назвали урочище Завій.

Урочища - Гачки, Раківці, Бубнове, Ріні …

Кам’янка – ця місцевість з поселенням отримала свою назву кілька сотень  років тому, коли змінилося русло річки Свіча. Після того, тут залишилось саме каміння . Але з часом  років та природніх змін воно перейшло в зарослі та чагарники. Мешканці села більше шістсот років тому почали освоювати ці землі  та забудовувати. Колись це був хутір, але в 1992 році виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради голови Остапа Винника та секретаря Івана Проціва, хутір було перейменовано на вулицю Кам’янка .

Дебелівка – поля з населеним пунктом, які належали князю Деболі. Отож і  назву було присвоєно хутору  - Дебелівка. До 1940 року. тобто до приходу совітів,   була німецька колонія з німецьким поселенням, яка проіснувала сто шістдесят років. З 1950 року в житлові будинки німецького поселення було переселено польське поселення, яких завезли   при встановленні кордону між Польщею та Україною. В 1992 році виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради голови Остапа Винника та секретаря Івана Проціва,  хутір Дебелівка перейменовано на вул. Дебелівка. В даний час більша частина земель 60%  використовується під промисловим значенням, частина 10% під житловим господарством і 30% під сільським господарством.

Груди – походить назва від  знаходження тут червоної глиняної грудки, яку колись використовували для штукатурки житлових будинків та кладки цегли при будівництві. Це урочище розташоване при виїзді з села Княжолука в сторону села Яворів  на береговій смузі за селом  по праву сторону. До 1940 року , коли знаходилась на хуторі  Дебелівка німецька колонія. Німці садили тут цибулю, висаджували кущі лозини (лохини) враховуючи родючі торфяні землі. Лозина (лохина) збереглася по даний час і дуже добре  плодоносить , їй уже понад сто років. Також тут розташоване сільське кладовище. На цьому кладовищі  хоронили померлих від тифу та холери. З протилежної сторони знаходилось німецьке кладовище. В 2009 році членами депутатського корпусу  місцевого органу його було благоустроєно. В благоустрої  взяли участь приватні підприємці Микола Василишин та Василь Титиш.

Сигла – це панські володіння, які з часом перетворилися на чагарники і зарослі . До цього часу була орна земля та сінокоси. На перший початках тут протікала річка Свіча, яка з часом над природніх сил змінила своє русло і тече в підніжжі гір Карпат. В даний час тут болотиста місцевість і відноситься до мисливських угідь.

Ровенька – кущі, ліщина, дуби, поляни сінокосу з поселенням. П’ятдесят років тому, як майже всю територію,  площею шістдесят гектарів вилучено під будівництво Долинського ЛВУМГ та шість гектарів під  теплично-овочевий комбінат. Після 1950 року  кілька родин перейшли  жити в село Княжолука та Новоселиця. В 1991 році  виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради  голови Остапа Винника та секретаря Івана Проціва, хутір Ровенька перейменовано на вулицю Ровенька

Штефанське – це володіння  колишнього пана  Штефанського, які було знищено після 1940 року з приходом московських жандармів. Господарка вся була понівечена а родину знищено. По переказах старожилів одна дитина чудом залишилась живою. Цей хлопчик блукаючи по лісу аж до хутора Вигадівка , який розташований по другу сторону річки Свіча  села Княжолука. Пізніше  його було передано до Болехова ,  Стрия , а так було доправлено до Польщі. На сьогодні тут на місці житлового будинку куча  бетонних уламків від  зруйнованого житлового будинку Штефанського. А поряд за метрів десять під горбом і досі б’є криничне джерело пана Штефанського. Вода дуже чиста і холодна. Мешканці села Княжолука продовжують споживати цю воду . Ця місцевість розташована по центральній дорозі із села в сторону села Новоселиця по праву сторону за двісті метрів перед водозабором Долинського ЛВУМГ. З часом  землі оброблялися  мешканцями села Княжолука – Софією Шкурлей, Явдокією Проців, Павлом Могитичем, Василем Титишом та Петром Марчаком. Сьогодні тут розташовані водозабір компресорної станції та травяні зарослі і кущі.

Зиздове – поля з поселенням, тобто  володіння  пана Зизди, які були розташовані по праву сторону  центральної дороги з села Княжолука в сторону села Новоселиця, а по ліву сторону поля Ровеньки. Після 1940 року з приходом московських військ  та сільських прихвостів  житловий будинок та господарські споруди пана Зизди було спалено, все забрано, а родину повністю знищено. Частину даних земель обробляли родини Матвія Іваніва та Пантелеймона Титиша.

Зюлювані – це кущі і поля , після  1920 року перетворились на чагарники і тільки частково використовували як орну землю – Юрій Фединяк, Михайло Фединяк, Іван Фединяк, Іван Шкурлей, Степан Шкурлей. З 2006 – 2009 роки п’ять гектарів землі передано в приватну власність Дмитру Скрипнику під посадку  лохини.

Підпанське – це зарослі кущів вербових  в межу  з панськими полями та межували з прибережною зоною річки Свіча , неподалік населеного пункту Малинів.  На цих зарослях випасали в основному кіз та велику рогату худобу . Ці поля не оброблялись.

Луги – малі і великі де росла в основному лоза, вільха. Вони розташовані  в прибережній зоні річка Свіча до границі села Новоселиця. Тут були не великі поляни та кущі. Це було пасовище.  Тут випасали худобу  мешканці сіл Княжолука та Новоселиця. Біля двох гектарів цієї землі  на границі з селом Новоселиця в районі річки Свіча передано під домики садовода працівникам Долинського ЛВУМГ.

Дебрянка – це зарослі тобто так звані дебрі, в які важко було зайти, росли в основному різні колючки та кущі лози, випасали тут  кіз. Розташована  не далеко  поселення Малинів, в сторону  села Новоселиця в прибережній зоні  річки Свіча.

Лази великі – поля за річкою Свіча  у підніжжі гір. Розташовані в напрямку компресорної станції. Це  лісова поляна сінокосу площею до шести гектарів, межується  з підніжжям гір Карпат та набережною зоною річки Свіча.

Лази малі – поля в підніжжі гір за річкою, перед великими лазами в напрямку села Новоселиця, за річкою Свіча . Це невеличка лісова поляна сінокосу в межах трьох гектарів, яка межується з підніжжям гір Карпат та набережної зони річки Свіча з виходом га  гору Грицянка та Гургулат.

Під гандльове – орна земля  та сінокіс, які перебували 1950 роках  в користуванні Гандлів тобто родини Дарвай .

Гургулат – гора, на якій була розташована поляна з сінокосом на висоті по схилу до триста метрів  до гори на проти  Малинова.

Грицянка- гора, лісова поляна з сінокосом по схилу до гори на висоті двісті  метрів. В  даний час проходить газова магістраль. За переказами ця лісова поляна належала пану Грицю.

Магура – сінокіс на гірській поляні гір Карпат, на висоті  до двісті  метрів до гори і належав пану  Магурі, а в 1930 роках  був в користуванні Магдалини Кібель

Малинів – поля та угіддя з поселенням, які були розташовані від житлових будинків в сторону урочища Вільшина і примикали до полів урочища Кринички. Друга частина знаходиться за потоком Дунаєць, який розділяє поля урочища Малинів і примикає до берегів, які тягнуться в сторону сільського кладовища та сторону водозабору. Ці поля належали  з 1860 року Миколі Проціву. З різними часами поля забирали, а потім вертали. В 1930 році Микола розділив свої поля поміж  дітей Назарія , Мелентія, Антона, Якова та дочки Ганни. В частині 1950 – 1960 років, поля які тягнулися від житлового будинку в сторону урочища Вільшина і належали Антону, Якову, Ганні, Мелентію були вилучені під володіння водозабору. На той час у Малинові проживали тільки два брати Назарій та Мелентій. В користуванні Назарія так і залишилися земельні частки біля господарства та за потоком Дунаєць до берегової смуги. Спадщина Миколи Проціва перейшла до Назара від Назара до  дочки Анастасії та сина Івана, від Івана до сина Івана, від Івана до сина Ігоря . І вданий час вже трудиться п’яте та  шосте покоління від Ігоря до сина Вадима та Валентина Проців. В межах на відстані п’ятсот метрів від житлового будинку Назарія Проціва, на полях в сторону Новоселиці і двісті метрів від ріки Свіча був в землю встановлений чавунний  знак у вигляді стовпа, яким було встановлено центр Європи. Цей символ існував до приходу совітів. В 1961 році зароджується в Княжолуці колгосп по відгодівлі корів та молодняку. Всі землі вилучаються в мешканців і земля  стає колгоспною. До двох років колгосп розпадається. Землі повертаються в користування попередніх власників. З часом землі знову переходять  вже до Турянського колгоспу та частково до Вигодського лісокомбінату. В мешканців села залишається невеличкий мізер землі. Так змушують  селян працювати в колгоспі та лісокомбінаті за 30% покосу, або зібраної соломи. Та це тривало недовго. До трьох років проходить знову до рук мешканців села.  В 1981-1982 роки проходить виділення земельних участків  в урочищі «Малинів». Родина Процівих – дочка Анастасія, син -  Василь та онук Іван  повертають родинні землі в користування . З 1991-1993 роки проходить інвентаризація земель і земельні ділянки закріплюють за господарствами. В 1991 році  виконавчим комітетом Княжолуцької сільської ради голова Остап Винник та секретпр Іван Проців до житлових будинків присвоюється назва вулиці Малинова, а  прилежні поля залишаються в урочищі «Малинів». На той час  залишились будинки Назарія Проціва, Івана Кібеля, Мелентія Проціва та Василя Кібеля.

Дунаєць – саме сюди потоками   збігаються стічні води  , утворюючи невеличке водосховище, а дальше води прямують до потоку Млинівка, який протікає із Малинова  і проходили через млин поляків Мошмана (знаходиться у власності Яциняка Богдана ), Дігля ( власник земельної ділянки Анатолій Овдієнко) та Коха (теперішня територія ресторану Млин), а дальше  впадають у річку Свічу.