Гордість і скарб майбутнього

 

 

Володимир Васильович Голуб народився 01.04.1963 року у підніжжі гір Карпат в селі Княжолука, що на Долинщині. Володимир виходець із багатодітної сім’ї: мати - Голуб Марія Василівна – 1925 р.н., брат - Ярослав - 1955 р.н., брат - Василь -1960 р.н.  Марія, все своє життя присвятила своїм дітям. Постійно працювала та вела домогосподарку. Всю сімейну ношу тягнула на одинці і на своїх плечах. Володимир разом з братами часто допомагали матері, поратися по господарству та обробляти присадибну ділянку. Марія ніколи не падала у відчай від важкого життя. Вона раділа своїм синам, які з кожним роком підростали і підтримували її. Володимир разом з братами навчалися у місцевій школі і самі у підлітковому віці самотужки вирішували своє майбутнє. Вони приймали своє рішення про подальше навчання і здобування освіти та набуття спеціальності. Успішне навчання в школі та зразкова поведінка синів Марії, надихали її на щасливе майбутнє. З дитинства Володимир мріяв здобути професію вчителя. Робота вчителя, дуже припадала йому до душі. З шкільних років брав активну участь в художній самодіяльності школи, а також був членом танцювального гуртка районного будинку культури м. Долина. Народні танці Володимира надихали на безмежну любов і повагу до української національної культури. 1970 рік .Старший брат Ярослав після закінчення навчання в місцевій  школі, вступає до Рогатинського радгосп-технікуму. 1974 рік. Ярослав закінчує навчання в технікумі і здобуває спеціальність ветфельдшера. 1979 рік. Здобувши професію ветфельдшера,  Ярослав рекомендував  брату Володимиру, також здобути професію ветфельдшера. Та Володимиру ця професія не подобалася. Він закінчує навчання в місцевій школі і вступає на навчання до Івано-Франківського  базового медичного училища. Навчаючись медицини, Володимир і тут  паралельно продовжував займатися в гуртку народних танців. Адже це було йому давалось не важко. А навпаки, надихало на краще здобуття знань в медицині. Для нього участь в танцювальних гуртках, це в першу чергу: підтримка всіх цінностей України та її культури; відродження та збереження української культури.

01.03.1983 рік. Володимир закінчує навчання з відзнакою в медичному училищі, набуває спеціальності фельдшера і отримує диплом. Він мав великий авторитет серед студентів та викладачів медучилища.  Мати його, дуже пишалася ним. Володимир цього вартував. Він також мав велику шану серед односельчан та своїх ровесників. Довго не прийшлось йому засиджуватися вдома. 17 березня його призивають в армію. З його спогадів, через не знання своїх прав, він не скористався правом на відстрочку до вступних екзаменів до вищого медичного учбового закладу. Важкі тодішні радянські зв’язки. Скрізь панували знайомства та чорні гроші. Спочатку на військовій службі направили на навчальну підготовку в  Термезі. Там нас перекваліфікували на помічників стрільців-гранатометників. І тільки після, будучи в Афганістані, командир військової частини, видає наказ на переведення мене до медичної роти, так як ці функції виконували трактористи та слюсарі. Саме його призали на військову службу до складу обмеженого контингенту радянських військ  в Афганістані. Дислокація – провінція Нангархар, місто Джалалабад. Ось і закінчуються два роки військової служби. 1985 рік. Володимир повертається до рідного дому, після закінчення військової служби. Невеличкий відпочинок. Він  приступає до роботи до Долинської центральної районної лікарні. Отримавши вже, неабиякий досвід в медицині, він самотужки  продовжує свої знання з медичних енциклопедій. Робота фельдшера  станції швидкої допомоги була не довгою. Після  кількох місяців роботи, Володимир щоб здобути вищу освіту, вступає на навчання до Івано-Франківського медичного інституту. Там він проходить інтернатуру з анестезіології та реаніматології при ОКЛ. 1991 рік. Володимир закінчує навчання в Івано-Франківському медичному інституті. 1992-1993 р.р. Він працює лікарем – анестезіологом в обласному Івано-Франківському пологовому будинку. Володимир двічі працював в будівельному «афганському» загоні в Тюмені. 2009 рік. Мрія дитинства, бути вчителем, здійснюється. Володимир працює на кафедрі з анестезіології та реаніматології та інтенсивної терапії в Івано-Франківському медичному університеті. 2014 рік. Паралельно працює заступником деканом  факультету підготовки іноземних громадян і паралельно  веде заняття з анестезіології та реаніматології та інтенсивної терапії англійською мовою. 2015 пік. Прийшла чорна родинна полоса в родині Володимира. Трагічно загинув брат Василь. 2016 рік. Марія - мати Володимира, дуже важко перенесла втрату сина. Вона занедужала. Хвороба в неї надто швидко прогресувала. Та зарадити вже пізно. Для Володимира було дуже боляче за хворобу мами, в якої йшов вже дев’ятий  десяток років життя. Вона помирає. 2020 рік. Володимир керівник навчального відділу ІФНМУ, асистент кафедри  Івано-Франківського медичного університету. Він частий гість свого рідного села. У свій вільний час, він відвідує хату свого дитинства та доглядає її. Пересікається зі своїми земляками та знайомими, в потребі медицини, дає поради і допомогу. Володимир скарб своєї батьківщини. Сьогодні, він не тільки вчений і лікар, свої вміння і знання він передає підростаючому поколінню майбутнього, допомагає будувати вільну, незалежну, демократичну та європейського зразка Україну.

             Невпізнанно з раками Володимира та його досягненнями, на території села збудована і відкрита прекрасна чотирьох поверхова новозбудована середня школа, сьогоднішній ліцей, чудові кабінети європейського зразка  медичного закладу сімейної медицини з висококваліфікованим медичним персоналом  надають медичну допомогу мешканцям села, височіють і виблискують  під сонячним промінням купола храмів Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України та Святого Дмитрія Української Греко-Католицької Церкви. Село Княжолука, розташоване в підніжжі гір Карпат, а поміж горами та селом в’ється швидка течія річки Свіча.  Паралельно із річкою прямують три вулиці: Набережна, Шевченка та Обозище. А між ними, наче павутиння розкинулись і ще сімдесят три вулиці з пишними садами та причепуреними житловими будинками з господарськими будівлями. Саме тут в цьому чудовому мальовничому краю, що на Долинщині поряд з Володимиром, народились народні артисти і музиканти, народні художники, науковець, знамениті лікарі, літописець, краєзнавці та вчителі. Село пишається своїми Героями Збройних Сил України, які впевнено несуть службу в загарбницькій російсько-українській війні, і низько схиляють свої голови перед тими, хто віддав своє життя за ради України та українського народу.

Сьогодні Володимир для всіх професіонал медичної справи, маючи притаманну чуйність та небайдужість, доброзичливість та повагу, грамотність у розв’язанні проблем. Він вміло передає студентам свого медичного профілю, глибокі знання  та безцінну інформацію з теорії та практики, просту подачу складного практичного матеріалу.