Воїн-ти не один

 

           Нещодавно вірянами храму Святої Мучениці Параскеви-П’ятниці Православної Церкви України Княжолуцького старостинського округу Долинської ОТГ були зібрані кошти, за які придбано БПЛА для військово службовців. Серед них односельчанин боєць Бистров Іван Васильович  05.06.2000 року народження.                .

        Іван народився і виріс в даній громаді. Навчався і здобув середню освіту  в Княжолуцькому ліцеї. Виходець із багатодітної сім’ї. Свої досягнення вирішує самотужки. Професію військового, унаслідував у свого старшого рідного брата військового Товстуляка Арсена Васильовича 22.12.1993 року народження-учасника АТО, військовослужбовця.

      22.02.2022 рік. Під час повномасштабного вторгнення рашистів в російсько – українській війні, дороги військових братів Івана та Арсена розійшлися.

     25.01.2024 року. Саме цього дня, два брати військові Іван та Арсен зустрілися вперше.

     Честь і шана вам брати Іван та Арсен, за Ваш великий внесок у захисті України від загарбницьких рашистських військ на території нашої суверенної Держави. Завдяки Вам та побратимам життя продовжується.

    Сьогоднішня громадська фінансова підтримка – це найбільша енергія для військових. Вона є зарядом вдячності , який надихає наших воїнів на героїчні подвиги.

    Допомога військовим в тилу –це вогонь боротьби  з окупантом. Тільки спільна боротьба несе справжній вогонь героїзму.

 

 

Ірині Фаріон

 

Ти сонце правди у душі,

Ти мову рідну захищала,

І від московії її оберігала,

Сьогодні:

Соє життя віддала.

 

Завжди усіх навчала і казала,

Що рідна мова – твого життя основа,

Що мова - твоя зброя,

Щоб москалям, себе ніколи не продати,

І честь свою оберігати.

 

Тебе морально убивали,

І прав законних позбавляли,

Та духу твого не зламали,

Ти ворога:

На місце завжди клала.

 

З таких, як ти,

Вже не один у землю полягли:

За Україну!

За її волю!

За мову рідну солов’їну!

 

Та вбивча зброя,

У притул твого лиця,

Не позбавляє України майбуття,

Твої слова будуть лунати:

«Мову України-завжди оберігати»

 

Ти серед тих,

Хто шану вічну буде мати,

Із кого приклад ,

Завжди треба брати

І честь України захищати.

Життя

 

Життя у світі, вічного немає,

А доля в кожного, своя буває,

Його, із насолодою хтось проживає,

А інший? У темряві блукає

І порятунку в Господа благає.

 

І ще на світ, він не родився,

А хрест йому, уже судився,

Усе життя його нести,

Щоб досягти мети,

З колодязя свого, напитися води.

 

Гладким воно, ніколи не буває,

І перепони, Бог кожному посилає

Щоб зупинитись, схаменутись,

І на шлях, вірний повернутись.

 

Дорога є, гладка й терниста,

Хтось носить золото й намисто,

Хтось, милостинь убогому дає,

А інший? У другу сторону іде,

Або глузує з нього й обійде.

 

І свічка в кожного своя згорає,

Багатство тут не помагає,

І викупу ніякого немає,

Дорога вічного життя,

В святій землі усіх єднає.

 

 

Шляхом творця

У добрий час, на Божий світ, творцем  родився,

Із клаптиком паперу й олівцем в руках,  

Цей світ широкий, перед ним відкрився.

В картинах формував, свої художні почуття,

Постійно насолоджувався ними.

 

І рік за роком пробігає, а він за ним ледь устигає,

Все нові двері краєзнавства відкриває,

Роду свого історію вивчає, в літописах і віршах викладає,

Минуле із сучасним, він єднає,

Їх мужність й героїчні подвиги не зламні розкриває.

 

Час вічності творця  настане і праця не зів’яне,

Літописи й поезії будуть звучати,

На спадщині майбутнє будувати,

І новим поколінням завжди знати,

Як рідну мову і Україну, нікому не здолати. 

Черешня

 

Неподалік джерельного потоку,

У давнину глибоку,

Росла черешенька стара,

Нагадувала всім вона,

Як війни тут вона пережила.

 

Завжди весною розквітала,

А літом? Всіх ягодами пригощала,

Свій різнобарвний одяг,

В осінню пору одягала,

Сади собою прикрашала.

 

Вона в пригоді всім ставала,

І спраглих утомляла,

І про голодних завжди дбала,

В боях українське військо,

В свої обійми брала.

 

Москаль черешню не щадив,

Гілля у неї він ламав,

Потім плоди її він пожирав,

Та ситим він таки не став

І жертву нову він шукав.

 

Хати й сади від рук його палили,

Та дух черешні не зламали,

На зло йому, весною розквітала

І віття нове розпускала,

Усіх до себе любо й ніжно пригортала.

Останні слова

 

Мороз і вітер вирували,

і дні весняні наближали,

А не до армія рашистської орди,

Із зброєю в  Донеччину ввійшли,

Неначе саранча сюди повзли.

 

І раптом, постать воїна постала,

Яка орду московії стрічала,

Із гаслом: «Україні слава!»,

В мить  вражі кулі, серце воїна пробили,

Та постать його не зломили.

 

І так буде завжди, на всі віки,

Які б сюди, не прохані прийшли.

Із хлібом й сіллю,

Завжди готові в Україні зустрічати,

Хто руку миру і добра готовий дати.

 

Хто в Україну з зброєю прийде,

Від неї тут він і помре,

Ніколи окупантам тут не раді,

У них є своя Правди сила,

І завойована вона, ніким не була.