Рашизм

 

Три десятки днів пройшли,

А по заду, жахи

Російсько-української війни,

Залишились у містах  руїни,

Покидають їх  родини України.

 

Немічних з будинків витягають,

У місця безпечні відправляють,

Та не всі з них виживають,

Бомби й нині прилітають,

Життя людські забирають.

 

Війна – великий страх в очах,

У матері – мала  дитина на руках,

Вже немає вона хати,

І несе родинні  втрати,

Мати – спішить дитя своє  спасати.

 

Рашизм - без хліба  і води лишає,

У блокаді українців він тримає,

До покори заставляє,

Руський мір прийняти,

Підданим рашизму стати.

 

Вбивча рашитська війна,

Біль, сум українцям принесла,

Світ  проти  себе підняла,

Ізгоєм, серед країн  стала,

За те, що війну в Україні почала.

Березень 2022

Остання путь військового ВІталія Бондарука

 

    На дворі двадцять  сьоме березня, справжня пора року весни. Для мешканців села Княжолука, надто важкий день – день великого посту , який зливається з днем  скорботи за втратою військового Віталія Бондарука. Віталій – Герой Війни України, загинув під час участі в російсько-українській війні під Києвом.

    На подвір’ї родини Марії та Анатолія Бондаруків  сумно і дуже людно. Втрата їхнього сина – це втрата сина всієї України. Біль родини прийшли розділити  понад дві тисячі людей та провести  військового Віталія в останню путь .  Участь в похоронній церемонії взяли родина, місцеві жителі та жителі Долинщини,  військові , священослужитилі  храмів  Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці  ПЦУ – протоієрей Олег Фесняк, храму Дмитрія УГКЦ – отець Ігор  Ліпчанський, священослужителі  Гошівського монастиря та священослужителі  деканатів  всієї Долинщини.

   Заупокійну службу відслужили в храмі Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці  Православної Церкви України . Тіло Віталія Бондарука захоронили на кладовищі села Княжолука.

Вічна пам'ять Герою України!

Герої вічності російсько-української війни

  Сьогодні не тільки  сум і біль  російсько-української війни  охопив  Княжолуцьку територіальну громаду, але і  все  Прикарпаття,  і всю Україну. Ця ніч була для родини та всіх небайдужих  ,  надто важкою.

Тіло загиблого на війні земляка ,офіцера, побратима, вірного сина і Героя  України  Віталія Анатолійовича Бондарука  1993 року народження, жителя села Княжолука, що на Долинщині , цілими колонами по обабіч доріг з вогнями підсвічників на колінах, зустрічали його в супроводі військових до рідного дому. На роздоріжжі доріг між селом Тяпче та Княжолука,  тіло військового зустріли  парафіяни з церковною процесією храму Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці Православної  Церкви України. Протоієрей отець Олег Фесняк з дяком Григорієм Сич та  церковним хором відслужили Молебень. Двох кілометрова хода прямувала до  колишнього місця проживання покійного. Дорога була надто важкою. Смерть молодого, двадцяти п’яти літнього воїна розчулила серця всіх присутніх. Цю біль не можливо передати. Віталій вірний і гідний син України.

  Російсько-українська війна 2014-2022 років стала для українців  найжорстокішим випробуванням і нелюдських страждань, масові жертви, блокади житлових районів, лікарень, шкіл та дитячих садочків міст Маріуполя, Суми, Харкова, Ірпінь, Буча, Гостоміль, Херсон, Житомир  та ряд інших, колосальні жертви та скалічені долі, вимушене покидання місць проживання в пошуках  притулку в західних  регіонах України,  міст Європи та інших демократичних держав світу,  втрачена юність і загублене дитинство , що не стирається з пам’яті всього світу. Сього втрачено понад десять тисяч українців військових та цивільних, серед загиблих пропали безвісті , закатовані, замордовані та скалічені , взяті в полон. Рашистська війна на території України стала фатальною майже для кожної родини, хтось пішов на війну і не повернувся, когось привезли вбитого. Багато хто на сьогодні залишився без батька, сина, брата, сестри, матері, батька , друзів та рідних.

         Сьогодні  «Пам'ять – священа , і ми не маємо людського  права  забувати  події російсько-української війни, здобуті подвиги Віталієм Бондаруком та його побратимами. Героїчне минуле Віталія в період війни з рашистами  2022 року є прикладом для молодого покоління сьогодення. Пам'ять про Віталія вічна і не тлінна.

          Віталій був улюбленим сином своїх батьків Марії та Анатолія Бондаруків та братиком у своєї сестрички. Все своє дитинство провів в селі Княжолука  там  проходив навчання в молодших класах, а потім продовжував навчатися в Долинському ліцеї – інтернаті. З дитинства Віталія вибили військові машинки , а згодом і урок військової підготовки. Цей природній дар після закінчення ліцею  і послужив для Віталія вступити до військового ліцею міста Львова.  В невдовзі Віталій одружується з дівчиною Анною. Сім’я Віталія та Анни Бондарук  поповнилась народженням сина Максима, а пізніше народженням дочки Аліси. Попри все, Віталій продовжив навчатися у Львівській академії сухопутних військ  імені гетьмана Петра Сагайдачного.

          За покликом  своєї відданості служити Батьківщині, Віталій в 2021 році поповнює ряди членів АТО.  Двадцять четвертого в день вторгнення рашистських військ по всіх регіонах України, Віталій стає на захист Києва.

          Смерть Віталія Бондарука не  була і не є даремною , це  відродження української армії через своєрідне очищення у війні з рашистами – постає дійсно український народ. Ціною власного життя Він зупиняв озвірілого ворога, захистив своїх рідних і близьких, свою Батьківщину.

    Низький уклін і вічна пам'ять  Герою України Віталію Бондаруку від всіх поколінь сьогодення і майбутнього.

 

Іван Проців

 

 

Герой російсько-української війни

 

 

Сумна звістка в Прикарпаття завітала,

І родину смутком  Бодаарук  обняла, 

Боже, за що така  кара ,

Сина, батька, брата війна, так рано забрала,

Мати сина, одного лиш мала.

 

Стоїть сестра , вдова з дочкою і сином ,

Мати голову схилила тай заголосила:

«Ти залишив своїх рідних ,

З болем і журбою,

Вдову жінку , дочку й сина сиротою».

 

Любий ти наш сину,

Ти загинув, за родину,

За нашу неньку Україну,

Край свій рідний, пішов боронити,

Від орди рашистів землі захистити.

 

Ти віддав найкращі свої дні і ночі,

Дивлячись смерті в очі.

Зупиняв ти цю навалу,

Що в Україну бомби закидала,

Міста і села руйнувала.

 

Віддав себе з безмежною ціною

У боротьбі з рашистською війною.

В серцях українців,  завжди будеш жити

Гідним прикладом для всіх  служити,

Як Україну рідну треба  боронити.

 

Вірш присвячений Герою Війни                                                                                                                          Віталію Анатолійовичу  Бондаруку

Війна весною

 

На дворі сонячна пора,

То  прийшла  до нас весна,

Сонечко яскраво гріє

І на пагорбах травичка  зеленіє,

Та  душа від болю тліє.

 

Чудо гарною  порою,

Орда московська в Україні із війною.

Бомблять міста і села навкруги,

Палають школи  і садки ,

Жилі будинки, лікарні і хатки.

 

Кадировців  з собою  завезли,

Щоби знущання тут вели

І до покори українців привести,

І все перед собою руйнувати,

І націю України убивали,

Рашизм  в Україні  будувати.

 

Сильні духом і собою,

Українці нищать ворогів у бою,

Землі свої захищають,

За одного свого, сотню укладають,

Тисячами вбитими лишають.

 

 

Щоби знали  кляті вороги,

Як з війною  в Україну йти.

І нікому Україну не здолати,

Весна завжди буде процвітати

І зерно  пшеничне проростати.

Березень 2022

 

 

Російська мати

 

В Ураїні мати в пошуках солдата,

Схід і Південь  вже сходила,

Сина свого не зустріла,

Піт її лице  вмиває,

Та  війні кінця немає.

 

Кілька тисяч трупів зустрічала,

Сина руська мати  не впізнала.

Їй  земля з під ніг кричала,

Сина вбивцю проклинала ,

Його в землю -  не приймала.

 

Страх її хапає, сина тут немає.

Стала край дороги під вербою,

Опустила руки, ноги з болю,

Тай заснула із журбою,

В сні зустріла сина долю.

 

На чужині, смерть його зустріла,

За убитих , не упокоїла,

Його  браття московити,

Тіло в  крематорію спалили

І безцінним залишили. 

 

Земля українська вся страждає,

Від рашистів  покую немає.

Народ сльози проливає,

А кров ріками  стікає,

Москалям прокляття  посилає.